Внутрішня Дівчинка

Вона відчувала втому, виснаженість, відсутність життєвої енергії. Здавалося, що боліла і спина, і руки, і ноги. Боліла голова і погано спалося ночами. І це при тому, що все ніби добре. Вона вже знала ці стани. Щось не так. Не так і все. Якби знати що? Останньою краплею стало запрошення на світський захід, які вона любила і завжди чекала. Тепер же, йти не хотілося, наряджатися тим паче. Пішла дуже звичайно і то, лише тому, що мала звичку гарно виглядати завжди. Цьому навчила ще мама. Яка б ти не була втомлена, приведи себе в порядок і тобі буде легше. Приємніше на себе дивитися. Вона потім кілька разів перевіряла. Спрацьовує. При самому поганому настрої гарний вигляд тонізує, викликає посмішку.

На світському заході не відпочила, скоріше навпаки. Перейнялася чужими проблемами, розпереживалася і знервована повернулася додому. Дома чекав син, котрий не знав як зробити французьку, собака з котрим ніхто не погуляв і чоловік, котрий вже спав. Нашвидкоруч, допомогла синові з французьким, знову одяглася і пішла гуляти з Гексом. Майже північ. Місто пустинне і зимове, Гекс по-діловому біг поряд, час від часу вдячно зазираючи їй у вічі. Щось все-одно не так…Вона втомлена і виснажена. Що не так?

Опів на першу,  вмостившись у ліжку, вона все ще не могла заснути. Взяла щось із улюбленого Марка Леві і навмання почала читати. Він постійно її заспокоював. Прийшов Гекс, покрутився біля ліжка, ліг на килимок, потім передумавши почвалав до сина в кімнату. «Навіть він відчуває, що зі мною, щось не те» – з сумом подумала вона і таки заснула. Прокидалася тричі за ніч, ледве дочекалася ранку.

Зранку всім сніданки, прогулянка з Гексом, потім перевдягання і бігом на роботу. Від думки про цей сценарій починало ломити суглоби, нудити і знобити все  тіло. Син сказав, що їсти щось там не буде, чоловік дуже голосно бідкався про невипрасувану сорочку,  Гекс йшов до миски, а вона вже знала, що там той корм, котрий він не любить. Часу всім все зробити у неї не вистачало катастрофічно.

І раптом, її ніби струмом ударило від осяяння! Вона розвернулася до них, чашка вислизнула з її рук і розбилася на мілкі уламки розлетівшись по всій кімнаті.

– Я загубила свою Внутрішню Дівчинку!!! Ви перетворили мене на маленького, гарненького Віслючка! А я не хочу бути Віслючком! Я хочу, щоб моя Внутрішня Дівчинка повернулася до мене. Ій погано. Я про неї забула. Я не хочу прасувати сорочку, пояснювати французьку і бігати за потрібним кормом. Я хочу танцювати зі своєю душею!

Сцена була німа. Син кліпав круглими очима, чоловік м’яв у руках сорочку, а Гекс застиг на одній лінії з ними і переминався з лапи на лапу не знаючи можна йти до миски чи ні. Собаки дуже чутливі до змін людських настроїв.

За хвилину всі отямилися, син і Гекс мовчки поснідали і завірили її, що все дуже смачно, чоловік попрасував сорочку і пішов з Гексом гуляти. Вона залишилася сама. Яка «Внутрішня Дівчинка»? Чому «Внутрішня Дівчинка»? Звідки вона це взяла? Вона в житті не вимовляла це словосполучення і ніколи про нього не думала. Десь прочитала, десь почула, десь…

– Добре. Я хочу, щоб ти була задоволена, але я не знаю як це зробити і як це відобразиться на мені? – запитала вона свою Внутрішню Дівчинку.

Та довго мовчала. Довго. Потім, ледь чутним голосом сказала:

– Пам’ятаєш як у дитинстві? Тобі потрібні були причини для щастя?

– Ні. Я прокидалася і вже була щаслива, що новий день, що принесе нові сюрпризи, що щось буде цікаве і незвичне! – відповіла вона. Замріялася, згадала бабусині городи, де гралися в піжмурки і ховалися в кукурудзі. Вітер шелепотів листям, гуділи ґедзі і пахло чорнобривцями. Згадалася зима в дворі, як гуртом ліпили сніговика і потайки з дому тягнули, хто що міг: хто відро на голову, хто морквину, хто рукавички…А ще…

– Бо я тоді була щаслива і ми жили з тобою в унісон. А тепер – ти сама по собі, а я сама. А про мене ти не дбаєш. А я більше нікому не потрібна. Я лише твоя.

Обидві замовкли. Почалася рефлексія. Інтелектуалки.

– Що я не так роблю? – запитала вона.

– Ти перестала носити мереживну білизну, перейшла на спортивну. А я люблю мереживну.

– Так зручніше.

– А я люблю мереживну!!! – Внутрішня Дівчинка надула губки і насупила лобика.

– Добре. Що ще?

– Ти перестала вживати алкоголь, щоб постійно тримати все під контролем. А мені треба розслаблятися. Я люблю Джемісон і Чинзано Бьянко.

– Я знаю, що ти любиш. Добре. Що ще?

– Туфельки. Лодочки. На шпильці. Тілесного кольору.

– Добре, весною куплю. Ти думаєш, мені має стати від цього всього зараз краще? – з сумнівом в голосі запитала вона.

– Ні, це взагалі. А зараз ми з тобою підемо гуляти. І знаєш, що зробимо? Ми будемо заходити у багатоповерхові будинки, дзвонити у квартири і тікати! Ти вже забула як це смішно!!! А потім підемо до парку. Будемо видивлятися парочки, підійдемо до хлопця ззаду, закриємо йому руками очі і нехай вгадує. А потім скажеш: «Ну, що нагулявся, пішли додому, дитина чекає.» Ти не уявляєш як це смішно!!! А потім! А потім! Ми з тобою вляжемося на ліжко, знайдемо класний серіал, будемо плюхати насіння і запивати Живчиком! Це просто кайф!  – Внутрішня Дівчина застрибала від задоволення і засміялася.

– Не уявляю навіть. Я не можу. Мені потрібно написати наукову статтю, я вже півроку не можу цього зробити. А треба. У нас вимагають…

Внутрішня Дівчинка надула губки, відразу ніби зменшилася в розмірі, посіріла, затихла. А вона відчула як у неї починають ломити суглоби, нудити і знобити все тіло.

– А давай!!!

Це був найкращий її вечір за багато-багато років! Після всього, ще пізно ввечері всією сім’єю ліпили сніговита і Гекс все пригав намагаючись дістати морквину, що була замість носа.

Спала вона міцно і спокійно. Вранці її нічого не напружувало і готуючи сніданок вона встигала танцювати під Reamonn:

So beautiful and wild

You killed me with your smile

So beautiful and wild

Як не дивно, навіть, без її втручання всі були напрасовані і, найголовніше, що син з французької приніс одинадцятку, хоча раніше більше вісімки не було. Це значить, що не все треба тримати під контролем і не все зациклено на ній. Ситуацію можна і треба відпускати.

Ввечері, вона знову прислухалася до своєї Внутрішньої Дівчинки. Та задоволено покліпала війками і сказала:

– Я сьогодні відпочину, а ти пиши статтю. Тобі ж треба. Просто тепер пам’ятай про мене і бережи мене. Зі мною такою тебе також будуть любити і берегти. А Віслючків не люблять, ними просто користуються. Дуже потрібні тваринки.

Ще вчора, плюхаючи насіння і запиваючи Живчиком, вона вже знала про що буде її стаття. Так, так, саме та, котру вона півроку не могла написати.

Відчинилися двері. Заглянув син:

– Мамо, ти працюєш? Принести тобі Живчика?

– Так, принеси, – засміялася вона.

Слідом прийшов Гекс і вмостився в ногах на килимку, поклав морду на лапи і затих.

Вона відкрила ноут і написала назву: «Глибиннопсихологічні детермінанти життєвого простору жінки».

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *