Відтінки

Нещодавно з сином проводили день разом. До обіду вирішували наші різні побутові і не дуже справи, все зробили і з почуттям виконаного обов‘язку і внутрішньою легкістю запопонувала йому десь пообідати і з‘істи піцу. Він відразу погодився і ми почали обговорювати місце куди піти. Я, якщо чесно, точно знала куди ми підемо і його запитала «для годиться». І раптом він називає мені таку кафешку, я би сказала «точку», куди він хоче, щоб ми сходили. Це його улюблена «точка», бо вона в торговому центі, в самому малесенькому куточку, з трьома міні-столиками, де все «на бігу». І він по дорозі зі школи заходить туди, бере шматочок піци за 9 грн і ще любить і нам принести. Для нього це вже важливо, щоб не лише ми йому, але і він нам.

Але, коли я мала на увазі «десь поїсти піци», то передбачалося гарне кафе, відкрита площадка або тераса, де можна спокійно посидіти, помедитувати, подивитися на людей і помовчати. Це своєрідний такий ритуал. В силу своєї професіі, де багато спілкування протягом дня, я люблю просто спостерігати за людьми і мовчати. Хоч з півгодинки, в обід. Така моя особливість.

Я йому запропонувала ще раз свій варіант, він просить за свій. Хоча, коли йому не принципо, він легко погоджується. І я вже збиралася його переконувати або просто сказати: «ні, ми туди не підемо!», коли згадала нещодавно прочитаний текст про маму і дівчинку у кафе з морозивом. Дівчинка хотіла з базиліком, а мама їй купила арахісове, бо базилік «це щось незрозуміле». І ніби дівчинка і їсть морозиво, але ж відчуття вже не ті, бо відтінки у нашому житті відіграють важливу роль. І ще важливіше навчити своїх дітей відчувати ці життєві відтінки, грати ними, жонглювати і вбирати свою насолоду життя. Як різнобарв‘я. Я глибоко вдихнула-видихнула і кажу: «пішли».

…Ми сиділи за малесеньким столиком першого підземного поверху торгового центру, їли по два шматочки піци з куркою і ананасом за 9 грн, пили капучіно і гранатовий апгрейд, їли морозиво «блакитний ангел», я дивилася то на людей, що метушилися немов комахи у мурашнику, то на щасливі очі свого сина. Я вперше дізналася, що він любить гранатовий апгрейд і ще багато чого із життя 11-літніх хлопців. Багато незнайомих слів, я перепитувала значення кожного, останні комп‘ютерні ігрові тренди, «відеообзори» і новомодні блогери. Я подумала тоді, що мені давно не було так добре! Так просто, і так добре.

Врешті-решт, нам і самим потрібно пробувати нові відтінки, відкривати нові відчуття. Доя різнобарв‘я. А для цього нам треба чути один одного, і своїх дітей особливо. І те, що ми батьки, не завжди значить, що ми точно знаємо, що для них краще. Це значить, що нам просто +стільки-то років. І все.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *