Вчителька

В моєму житті було багато вчителів, а пам’ятаю двох. Перша, сама перша в селі Черповоди Уманського району. Струнка, худорлява, сивочола. Вчителька, яка пережила війну. Саме після неї я почала багато читати і була однією із перших, що прочитала “Шхуна Колумб” Миколи Трублаіні. Так вона захоплено вміла розповідати. Розповіді про війну були найглибшими. Як вони врятували нашого парашутиста, а із парашута пошили спідниці і штани братам, бо не було чого носити. Тканина шурхотіла і вони думали, що за ними хтось женеться. Як вони по десять кілометрів ходили до школи пішки… Це було сильно, це вразило на все життя.
Друга вчителька вже з Христинівки, вона була класним керівником. Впевнена, сильна, крута (бо жила трохи в Германіі), розумна. І ось в класі виник конфлікт, десь не без її участі. Такий, що розділив нас навпіл. І дітей, і батьків. Задіяне було і керівництво школи. На нас тиснули, доказувати, що не вірно чинимо, але кожен стояв на своєму. Ситуація тривала місяць-півтора. Ніхто нікому не поступався. І я дуже пам’ятаю як одного разу вона зайшла до класу, стала перед нами всіма і сказала: “Вибачте, я була не права!”.
Це було сильно!
Я бачила як їй важко далися ці пару секунд, попросити вибачення перед восьмикласниками, перед усім класом.
Це був вчинок. Це було сильно. Саме тоді я зрозуміла в чому сила людини.
Я змінила три школи, а запам’яталося лише дві вчительки. Дві особистості.
Хочу привітати нас зі святом і побажати залишитися життєствердним спогадом у пам’яті хоча б одного учня, це буде означати, що ми не дарма в цій професії. Зі святом!!!
P.S. Фото з Інтернету, але дуже схоже на мою саму першу вчительку. А може я так пам’ятаю)

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *