Двері

 

– Мамо, ти все ускладнюєш у житті, а я спрощую, – каже мені син сьогодні. – А знаєш, як я про це здогадався ?
– Як???
– По тому, як ти відчиняла двері (у торговому центрі, де двері відкриваються і вперед і назад). Ти відчиняла двері НА себе, а я ВІД себе!!! І ти завжди так робиш. Тож, я зробив висновок, що ти все ускладнюєш.
No comments…))
1. Я дійсно так відчиняю двері;
2. Я дійсно все ускладнюю;
3. Я дійсно постійно переконую себе, що цей світ не проти мене, а для мене)) але, по тому, як я відчиняю двері – над собою ще працювати і працювати))
P.S. Сьогодні два інсайти: таки дорослий син і Світ!)

#син_психолога #творити_свій_простір #innalukyanets

Венерина Мухоловка

Купили сину Венерину Мухоловку. Навіть, не так було… десь з рік тому він почав просити йому Венерину Мухоловку. Думала, жартує. Тобто, теоретично я знала, що є така рослина, десь там… далеко. Він періодично нагадує і просить. Я кажу: «Влад, це не кімнатна рослина, вона десь росте, Бог знає де, може в тропіках і їсть мух! Її не можна звідкись привезти і тримати вдома!» На що моя дитина сказала: «Можна, це вазон, я бачив в ютубі. Він живий, йому треба ловити мух. Я не хочу бути в кімнаті сам, кіт дуже незалежний: прийшов-пішов, а в мене буде жити жива Венерина Мухоловка!!!»
Я десять раз відмахнувся від його ідеї, думала щось наплутав. У вересні у нього був день народження, думаю заради розваги загуглю «Венерину Мухоловку». Коротше кажучи, дитина мала рацію. Я загуглила, замовила і купила. Вартує таке щастя біля трьохсот гривень. Прислали по Новій Пошті, як забирала, розкрила, то кілька людей підходили і запитували скільки коштує і де замовляла? Таким чином, я зрозуміла, що Венерина Мухоловка в тренді, так би мовити.
Спочатку з нею було весело гратися. Лоскотали її ротики-пащі олівцем і спостерігали як вони смішно закриваються, потім тиждень не відкривалися. Через тиждень помітили, що рослина ні на що не реагує, ні на олівець, ні на інші предмети. Я стресанула і сіла читати в гуглі «інструкцію» по догляду. Ну, як роблять всі жінки: спочатку ми зламаємо, а потім читаємо як треба було робити правильно. Читаю, читаю і розумію, що з живим котом нашим їй-Богу легше, ніж з Мухоловкою.
Значить, гратися з нею не можна нашими олівцями чи ще чимось, бо коли вона закриває свої роти-пащі, то вона витрачає багато енергії, у неї стрес і вона може загинути від виснаження.
Їй потрібні прямі сонячні промені 4 години в день і не більше!!! Інакше, вона стресує і гине, без них – теж саме. При цьому, сонячні промені не повинні нагрівати її коріння в горшку, бо вона знову стресує і гине, тому горшок має бути світлого кольору, щоб відбивати сонячні промені.
Мухи їй треба ловити, без них вона стресує, але вони мають бути живі, лоскотати її лапками і не частіше одного разу на десять днів, бо вона на одну мушку витрачає багато енергії. Після того, як вона вже відкриється і будуть залишки мухи, їх треба прибрати акуратно, щоб не занести їй бактерій, і вона, не дай Бог не стресанула і не загинула.
Ближче до зими вона впадає в сплячку, її не можна тривожити, не годувати її нічим, бо у неї немає енергії на ці процеси.
І от вся сім‘я рахує години, бігаємо по черзі закривати ролети, бо вже більше чотирьох годин сонце, пробуємо чи теплий горшок; гуляючи лісом стали помічати мух, ловити і везти їх своїй Мухоловці, дивитися за її настроєм, кольором і гостротою зубців…
Коротше кажучи, за жовтень ця Мухоловка так вимотала мене своїми примхами, що я все чекаю, коли вона вже засне і ми всі відпочинемо.
А хто не хоче заводити домашніх тварин, бо це накладно, повірте є рослини, після яких хочеться завести собаку, або морську свинку, або єнота-полоскуна, як варіант. Кіт – це просто щастя! Просте котяче щастя!)

Замітки про роботу з африканськими студентами. Частина 1.

Вони інші. Так мені говорили перед тим, як я починала з ними працювати. Вони просто інші. Вчора провела черговий psychology class з нашими африканськими студентами. Я думала, проблеми можуть виникнути лише з психологічною термінологією на англійській мові: трактування, розуміння. Це само собою. Дійшли до психіки і свідомості. Зупиняємося на трьох рівнях психіки по Фрейду. Мені здавалося Фрейда знають або чули всі) А тут запитання: «А хто такий Фрейд і що він зробив?». Це значить, що европейські вчені не зовсім входили в коло їх вивчення. Пояснюю і пояснюю три рівня психіки. Добре, що метафоричні прийоми моя так би мовити «сильна сторона»). Наводжу приклад будинку: підвал – несвідоме, куди психіка ховає наші неприємні спогади, тривоги, травми тощо; перший поверх – підсвідоме, зв‘язуючий ланцюг між несвідомим і свідомим; дах, чердак – свідоме, ми все звідти бачимо, контролюємо, розуміємо. Ви зрозуміли мене? – Yes, unconsciousness is inactive, but inside us. (Несвідоме неактивне, але всередині нас). Ну, можна і так сказати, але час від часу воно вилазить з підвалу. Всі шестеро ствердно кивають темношкірими головами. It’s ok.
Розповідаю далі грецький міф про Психею і Амура. Завжди розповідаю цей міф нашим студентам, слухають затамувавши подих. Африканські студенти також. Проблема одна: вони не знають грецькоі міфології. Прийшлося спрощувати: Амура замінили на Ерос (добре, що у Бога два імені, а Ерос точно зрозуміліший)), Психея (психіка, псюхе, душа) – теж розібралися, Афродіта – просто мати Ероса. Мінотаврів на монстрів, про циклопів вони чули, підземне царство Аїда замінили на царство мертвих і царство живих. А далі, вони нічим не відрізнялися від наших українських студентів. Вони слухали казку-міф як діти, сівши в рядочок, затамувавши подих, підказуючи один одному незрозумілі слова і все чекаючи, чим же закінчиться легенда про Бога Ероса і звичайну смертну дівчину Психею.
Завершуючи міф я кажу: «Для древніх греків, ця історія кохання є прикладом того, як справжня любов робить людей і їх душі безсмертними!»
Вони сидять деякий час мовчки, думають, і тут питання:
– It’s in your Christianity?
– Ні, Дереку, це скрізь, де є люди з душею, незалежно від релігії.
– Oh! It’s ok!))

P.S. Вони завжди питають як у мене справи і бажають гарного дня. Але, для себе зробила висновок, що треба почитати про африканську культуру, міфологію і релігію.

#психологія_англійською #чну #творити_свій_простір #innalukyanets

Замітки про роботу з африканськими студентами. Частина 2

Домашнім завданням було зробити презентації про чотирьох відомих психологів і їх напрями в психологічній науці. Сьогодні я слухала про Зігмунда Фрейда, Віктора Франкла, Абрахама Маслоу і Антоніно Менегетті. Ім було важко: нові імена, нові слова, нові терміни. Найлегше засвоїлась піраміда Маслоу, найважче – уявлення про сучасну онтопсихологію Менегетті. Найдовше обговорювали логотерапію Франкла. Застопорилися на серйозних словах Holocaust survivor, вони не чули про голокост. Підняла цілий пласт історичних подій для пояснення: Друга світова війна, знищення євреїв, концентраційні табори. Переходимо до Віктора Франкла, єврея, котрий перебував у концтаборі, вижив, після цього написав книгу, котра стала бестселером, книгу, котру must have to read кожному незалежно від професіі: «Людина в пошуках сенсу». Найскладніше, на думку автора, знайти у житті сенс і треба мужність, щоб його шукати. Дуже серйозні речі, мені хочеться, щоб вони зрозуміли. Переходимо до прикладного аспекту: «Розкажіть мені у чому ваш сенс життя, для чого ви живете?» – запитую. Запитую про їх вік.
Лемін: «Мені 26, мій сенс життя в тому, щоб допомагати людям. Я хочу повернутися додому, в свою країну і бути корисним.»
Муххамед: «Мені також 26, я хочу бути успішним!»
– Успішним? Це як?
– Успішним – це мати можливість допомагати людям в своїй країні.
Круто, як на мене. Вперше чую таке визначення успішності, у наших студентів інше.
Наймолодший Дерек свій сенс життя бачить поки що в закінченні ВУЗу, а потім буде думати над наступним його сенсом. І тут Дерек повертається до мене і запитує:
– А вам скільки років?
Ламін робить великі круглі очі, махає руками:
– Ти що! Жінок не можна запитувати скільки ім років!!!)
Дерек наймолодший, він важко жартує. Він також робить великі круглі очі і каже:
– Вона ж психолог, її можна запитувати. Вона минулого разу сама сказала, що можна говорити про все. То скільки вам років?
Кажу:
– Ламін, мене дійсно можна запитувати) no problem, я скажу. Мені 42. І мій сенс життя…
– Oh! Цього не може бути! – Черга Муххамеда робити великі круглі очі. – Ми думали вам 22!!!
Оу, хлопці, після такого компліменту мій сенс життя вже не має значення)))

 

#складні_речі_простими_словами #психологія_англійською #африканські_студенти #творити_свій_простір #innalukyanets

Хліб зі смородиновим варенням

Колись давно-давно, я вчилася на ін.язі. Вступила туди з районного центру, була в одній із найсильніших груп. Нами, кількома сільськими дітьми, розбавили випускників найсильніших міських шкіл, що були в групі. Вчитися було важко. Дуже. Жили в гуртожитку. 90ті роки. Ніхто нікому не потрібен. Викладачі дуже вимогливі, часом жорсткі. Не було мобільних з камерами, не було ксероксів, не вистачало підручників. Ми переписували величезні кіпи завдань під копірку один в одного, вручну, допізна. Потім приходили в гуртожиток, встигли – поїли, не встигли – ні і робити домашні завдання. Колоквіуми вчили ночами. З каструльками кави, носили їх з блоку в блок)
Ніхто ніколи не запитував: як ми, як нам. Батьки далеко, один із найдальніших районів області Христинівка, туди дизелем їхати 6 год. Так і їздили, в п‘ятницю туди, в неділю зранку – назад.
І ось був у нас предмет «психологія». І приходить якось викладачка на лекцію, а потік тоді був великий, близько ста осіб. І вона запитує: «Як ви себе почуваєте? Що ви їсте зранку? Особливо ті, що в гуртожитку? Ви встигаєте поїсти? Ви висипаєтеся?»
Я думала мені почулося) Ніхто ніколи таке не запитував.
Пройшло двадцять з хвостиком років, а я й досі пам‘ятаю оцей один фрагмент турботи про нас. Просто людський фактор.
Тоді вона дала нам пораду: «Навіть, якщо не встигаєте поснідати добре, обов‘язково випийте чорного чаю з цукром і намастіть собі хліб смородиновим варенням. Завжди тримайте смородинове варення. Якщо ви хоч так поїсте, то вам вистачить сили на пари!»
Я вже вдруге завідую кафедрою, де вона працює. Вона знає цю мою історію, я вже розповідала її колективу не раз.
І я й досі час від часу намащую собі хліб смородиновим варенням, правда частіше з кавою, і (це вже плацебо ефект) точно знаю, що у мене вистачить сил на весь день!

Відтінки

Нещодавно з сином проводили день разом. До обіду вирішували наші різні побутові і не дуже справи, все зробили і з почуттям виконаного обов‘язку і внутрішньою легкістю запопонувала йому десь пообідати і з‘істи піцу. Він відразу погодився і ми почали обговорювати місце куди піти. Я, якщо чесно, точно знала куди ми підемо і його запитала «для годиться». І раптом він називає мені таку кафешку, я би сказала «точку», куди він хоче, щоб ми сходили. Це його улюблена «точка», бо вона в торговому центі, в самому малесенькому куточку, з трьома міні-столиками, де все «на бігу». І він по дорозі зі школи заходить туди, бере шматочок піци за 9 грн і ще любить і нам принести. Для нього це вже важливо, щоб не лише ми йому, але і він нам.

Але, коли я мала на увазі «десь поїсти піци», то передбачалося гарне кафе, відкрита площадка або тераса, де можна спокійно посидіти, помедитувати, подивитися на людей і помовчати. Це своєрідний такий ритуал. В силу своєї професіі, де багато спілкування протягом дня, я люблю просто спостерігати за людьми і мовчати. Хоч з півгодинки, в обід. Така моя особливість.

Я йому запропонувала ще раз свій варіант, він просить за свій. Хоча, коли йому не принципо, він легко погоджується. І я вже збиралася його переконувати або просто сказати: «ні, ми туди не підемо!», коли згадала нещодавно прочитаний текст про маму і дівчинку у кафе з морозивом. Дівчинка хотіла з базиліком, а мама їй купила арахісове, бо базилік «це щось незрозуміле». І ніби дівчинка і їсть морозиво, але ж відчуття вже не ті, бо відтінки у нашому житті відіграють важливу роль. І ще важливіше навчити своїх дітей відчувати ці життєві відтінки, грати ними, жонглювати і вбирати свою насолоду життя. Як різнобарв‘я. Я глибоко вдихнула-видихнула і кажу: «пішли».

…Ми сиділи за малесеньким столиком першого підземного поверху торгового центру, їли по два шматочки піци з куркою і ананасом за 9 грн, пили капучіно і гранатовий апгрейд, їли морозиво «блакитний ангел», я дивилася то на людей, що метушилися немов комахи у мурашнику, то на щасливі очі свого сина. Я вперше дізналася, що він любить гранатовий апгрейд і ще багато чого із життя 11-літніх хлопців. Багато незнайомих слів, я перепитувала значення кожного, останні комп‘ютерні ігрові тренди, «відеообзори» і новомодні блогери. Я подумала тоді, що мені давно не було так добре! Так просто, і так добре.

Врешті-решт, нам і самим потрібно пробувати нові відтінки, відкривати нові відчуття. Доя різнобарв‘я. А для цього нам треба чути один одного, і своїх дітей особливо. І те, що ми батьки, не завжди значить, що ми точно знаємо, що для них краще. Це значить, що нам просто +стільки-то років. І все.

Шакал ніколи не стане вовком!

Кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри загальної педагогіки і психології ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького Інна Лук’янець: Продовжити читання “Шакал ніколи не стане вовком!”

При державотворенні варто враховувати особливості української національної психології

Кожна нація має свої певні національні характеристики або ж національний характер, що відображає національну психіку.

Вважається, що українці досить миролюбива нація, не схильна до агресії, дуже емоційна, з культом родини, сім’ї, жінки. Проте – досить волелюбна, навіть «гонориста», на думку деяких дослідників.

Коли у народу життя протікає стабільно і рівномірно, то вважається, що ці риси будуть проявлятися як природні для всієї нації. Проте, український народ завжди зазнавав утисків і не мав природного історичного розвитку. Саме тому можна говорити про деякі деформації, що відбулися у національній психіці: це атрофія та гіпертрофія національного почуття.

Атрофія національного почуття – це байдужість до національних ідей, мови, традицій. На кшталт: «Говорите на своїм укрАинском, кто вам мешает?». Вона формувалася десятиліттями, у зв’язку і з політикою держави, котра проводилася. Якщо говорити конкретно про мову, то був своєрідний культ російської мови, особливо у містах. Якщо людина з сільської місцевості приїздила до міста жити, то намагалася якомога швидше навчитися розмовляти російською, щоб наблизитися до еліти. Такий своєрідний комплекс меншовартості стосовно росіян, котрий самі українці в собі й сформували.

Люди, у котрих проявляється атрофія національного почуття, будуть більше сконцентровані на буденних речах, побуті, задоволенні базових потреб.

Гіпертрофія національного почуття виникає у людей в умовах пригноблення їхньої нації іншою, як супротив, ненависть, неприйняття насильства. На цьому фоні може розвинутися демонстрація надмірної любові, захоплення своєю нацією, мовою, традиціями. Гіпертрофія виникає у людей досить лабільних, емоційних.

З атрофією дещо важче боротися, оскільки тут необхідна відповідна національна політика держави, починаючи з пологового будинку, дитячого садочка тощо. У такому випадку і гіпертрофія перейде у стабільний, здоровий стан кожної людини.

Велике значення для формування національної психіки має і мова. Оскільки мова – це не лише набір букв, слів і речень, це паттерни мислення. Кожна мова – це окремий спосіб мислення окремої нації. Ще відомий психолог-лінгвіст Олександр фон Гумбольт казав, що кожна мова ніби окреслює коло навколо свого народу, куди входять традиції, звичаї, сприйняття, мислення, розуміння. І коли ми повністю засвоюємо мову іншої нації, ми вбираємо у себе її мислення. Саме тому для становлення національної автентичності є настільки важливим розмовляти своєю мовою.

Українській національній психіці притаманна також інтровертованість. Ми більше сконцентровані на собі, на своїх внутрішніх переживаннях, у нас мало демонстративності, показовості. Проте, інроветрованість передбачає й індивідуалізм. Деякі вчені навіть говорять про егоцентризм. Українці не є згуртованою нацією, і будь-які спроби колективізму не будуть у нас приживатися, і не приживалися раніше. «Моя хата з краю», «Де два українці – там три гетьмани», «Кожен Іван має свій план» – приказки, котрі завжди відображали мислення народу. І сьогодні ми можемо спостерігати прояви національного характеру у ставленні до війни і подій, що відбуваються у країні. На першій хвилі емоційного підйому і стресу, українці об’єдналися, заради своєї країни, а потім пішло звикання, адаптація і проявляються наші характерні національні риси.

Вважається, що саме така характерна риса як індивідуалізм і заважає українському державотворенню. Хоча, українці не єдині, котрим вона притаманна.

Психологія – наука нова, особливо в нашій країні. Але, коли ми говоримо про розвиток дитини, то вже давно враховуємо її індивідуально-психологічні, вікові особливості. Мені здається, що коли мова йде про розвиток держави, що також є живим організмом і має свою національну психіку, всі ці особливості також необхідно брати до уваги.

Вчасно