Справжнє місце віри (відео)

Храм Різдва Христового у Вифлеємі

Не так давно я робила пост на своїй сторінці у Фейсбук стосовно того, як проходила співбесіду перед тим, як стати хресною мамою. Патріархат я спеціально не вказувала і не збираюся цього робити, бо мої подальші роздуми стосовно цієї теми набагато глибші. Тоді мій пост викликав значну реакцію у людей, було багато коментарів, перепостів. Власне, він був такого змісту: «Вчора проходила співбесіду у церкві зі священиком, щоб стати хресною мамою. Зробили вони такі собі нововведення: зібрали всіх майбутніх хресних і проводили щось по типу семінару – співбесіди. Довго він нам розповідав гнітючі основи теософії, а потім запитав: “Ви знаєте, що таке Пекло? Хочете, я вам розповім про Пекло?”. Я підняла руку: “А ви можете розказати, що таке Рай?” Він здивувався, але розповів. По закінченні двогодинного семінару він мене підізвав до себе і поцікавився, чому я запитала про Рай. Я кажу: “Ви нам дві години розповідали “як страшно жить”, народилися в гріху, гріха треба боятися і боятися, треба жити в муках і стражданнях “во благо”, щоб в позаземному житті було добре, треба бути богобоязненими і взагалі всього боятися. Як на мене, нас зібрали, щоб розповісти про таїнство Хрещення, це дуже світле і гарне дійство, це радість. А під кінець ви запитуєте: “Ви знаєте , що таке Пекло? Чому ви не запитуєте про Рай? У християнстві, що немає нічого, чому можна було б радіти? Немає нічого від чого можна отримувати насолоду від життя, життя, яке дав нам Бог, бо все, що приносить насолоду, це – гріх?” Ми говорили ще з півгодини, він завченими стандартними канонами, йому було важче, бо він обмежений шаблонними догмами, мені легше, бо психологія – наука, в якій немає меж. Під кінець розмови він сказав: “Перепрошую, я думав, у вас немає досвіду. Ви мабуть маєте рацію, що у кожного свій шлях до Бога! Я пішов думати…” Те, що релігія – це колосальна маніпуляція масовою свідомістю, це вже знають всі. Але ж, якщо розвивається масова свідомість, то і священникам треба вчитися і рости. Не все ж бабками маніпулювати… Сьогодні мені б хотілося продовжити цю тему, але дещо у іншому аспекті. Побувавши недавно у Палестині, а саме у Віфлеємі, де знаходиться Храм Різдва Христового, я побачила зовсім іншу церкву, зовсім інший підхід до вірування. Саме в цьому місці народився Ісус і, навіть, у цій церкві є маленька печерка, де він з’явився на світ. Там зображена Віфлеємська зірка з чотирнадцятьма кутами, як знак кількості зупинок, котрі робив Ісус по дорозі на Голгофу. 14 зупинок від життя до смерті. Цей Храм єдиний, що не припиняв свого богослужіння з початку свого заснування, а саме з 332 року нашої ери і до нашого часу. Але, є багато речей, котрі мене вразили. Вхід до величезного храму малесенький, ніби просто зняли кілька каменів, щоб можна було пройти. Потрібно пригинатися. Храм монументальний, з каменю, котрому тисячі років і, хоч зараз там реконструкція, помітно, що немає тієї величі, золота, позолоти, пафосу, котрі присутні у наших храмах. Все дуже аскетично, точно так, яким був і, який образ життя вів сам Ісус. І, навіть, священники одягнуті у скромні чорні ряси, підперезані мотузком із мішковини. Не випещені, не виплекані. А також дуже аскетичні. Ще більше підтвердило мою думку про несумісність нашого релігійного багатства і справжньої віри, котру ніс Ісус, перебування у Храмі Воскресіння Христового або, його ще називають, Храм Гроба Господнього у Єрусалимі. Саме на цьому місці Ісус був розп’ятий, похоронений і саме тут він воскрес! Тому всі основні святині знаходяться у цьому Храмі: Голгофа, місце його смерті, Камінь Помазання (місце, куди його положили на Плащаницю перед тим, як похоронити) і Гроб Господній, звідки він Воскрес. Вважається, що Камінь Помазання виділяє мирру і саме там всі освячують свої хрести та цінні обереги. Бо там – місце сили. Але, цей Храм преспокійно ділять між собою шість конфесій: греко-православна, католицька, вірменська, коптська, сірійська і ефіопська. Вони мають чіткий час для своїх літургій. А ключі від Храму з 1192 року, а то й раніше, зберігаються в арабсько-мусульманській сім’ї Joudeh, причому право відкривати і закривати Храм належить іншій сім’ї Нусейбею. Ці права протягом багатьох століть передаються від батька до сина. Основні святині – Голгофа з місцем розп’яття,  Кувуклія (Каплиця над Гробом Господнім) та Кафолікон (православна частина Храма Воскресіння) є спільною власністю усіх конфесій. Храм, не зважаючи, на свою всесвітню відомість, також не вражає багатством і вишуканістю. Більше враження справляє каміння, котрому близько двох тисяч років. Монументальність, велич, святість цього місця викликають такі сильні внутрішні відчуття, котрі не замінять враження від жодних золотих ікон. І священники також ходять у простих чорних сутанах, підперезані мотузками з мішковини. І, навіть, ті, що бути у святкових білих, були досить простими і скромними. Без золотих розшитих хрестів і взагалі без величезних хрестів на грудях. Майже все можна фотографувати, крім основних святинь, але не хочеться. Це особливе місце, де треба відчути і зрозуміти справжню віру. Віру Ісуса Христа.  Аскетичну, просту, доступну, скромну і безмежну. І я тоді подумала, якщо всі конфесії вірують в Ісуса, то чому священики  не наслідують його і його спосіб життя. Чому наші церкви з їхньою так званою вірою в Бога (не будемо за вас молитися, бо хрестилися не в тому патріархаті, не ті відспівували, тому за упокій молитися не будемо, дитина-людина не хрещена, тому також молитися не будемо  тощо) так сильно відрізняються від самого Бога і його сина Ісуса, бо до Гроба Господнього можна припасти всім, абсолютно всім!!! Я це бачила на власні очі! А тому, що більшість наших священників – просто люди. Люди, котрим ніщо людське не чуже. Їм потрібна влада (звідси пафос і потреба у багатстві), авторитет, популярність, вплив на людей, все для того, щоб ними маніпулювати, збільшити кількість парафіян і, відповідно, прибуток. Віра – на якомусь далекому іншому місці. А Біблію можна трактувати по-різному. Тут варіацій багато. І ще, коли на отому семінарі молодий священик говорив, що до Гроба Господнього пускають не всіх, а питають Патріархат і тільки його пустили – не вірте! Ніхто нікого нічого не питає! До Гроба Господнього можуть прикластися всі, і віруючі, і невіруючі; і святі, і грішні; і хрещені, і нехрещені. Як і до Голгофи. Бо справжній Бог любить всі свої творіння: і досконалі, і не дуже. Тому, справжнє місце віри саме там – де Ісус народився, і де помер. А ще у людини в серці, і в душі. А ще – це моє тепер суб’єктивне переконання, що не претендує на абсолют: релігія має бути аскетичною, багатство і релігія – несумісні. Віра – це абсолютна інтровертність, демонстрація і екстравертність тут не доречні.

Вчасно

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *