Спідничка в горошок

Сидимо з подругою в поліклініці. Вона з донькою, я з сином. Разом до одного лікаря, в черзі. «Допроходжуємо» медичний огляд до школи. Вона каже:

– Вчора Елька одягла в школу блузку з янголятками, то викликали до директора. Бо, одягнена не по формі. Сьогодні – біла блузка, спідничка чорна в білий горошок – знову зауваження: це не діловий стиль!

Дивлюся на Ельку, мені ніби й діловий. Як для дванадцяти років.

– А хто у вас директор школи?

Називають. Людина літнього віку, в прямому сенсі цього слова. Років двадцять вже на пенсії.

– Хочете, я вам її фото покажу!

– Та не треба, я й так знаю.

Вона шукає в гуглі, показує. Одне фото, інше.  Залакована зачіска, хімія на голові, вигляд, погляд, все говорить про внутрішню і зовнішню дисципліну, порядок, «закалку» минулої епохи.

– Ну, я не знаю, що вам сказати. Ну, хочете, сфотографуйте мене: професорка університету в джинсах і кедах. Я теж з роботи)

Елька сміється, фотографує.

– Думаєте, допоможе?

– Думаю, ні.

Сидимо в черзі, зажурилися.

Заходять тато і донька, теж підліток. Одягнена у діловому стилі. Темно-синя спідничка і приглушеного блакитного кольору сорочечка. Мені нагадало відразу, що мене в такому у піонери приймали. У колишньому кінотеатрі «Салют».

– Оце дівчинка гарно одягнена, в діловому стилі, – каже подруга.

– Да, – зітхає Елька.

– Гарно, – кажу я, – але нудно. А спідничка в горошок – не нудно.


Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *