При державотворенні варто враховувати особливості української національної психології

Кожна нація має свої певні національні характеристики або ж національний характер, що відображає національну психіку.

Вважається, що українці досить миролюбива нація, не схильна до агресії, дуже емоційна, з культом родини, сім’ї, жінки. Проте – досить волелюбна, навіть «гонориста», на думку деяких дослідників.

Коли у народу життя протікає стабільно і рівномірно, то вважається, що ці риси будуть проявлятися як природні для всієї нації. Проте, український народ завжди зазнавав утисків і не мав природного історичного розвитку. Саме тому можна говорити про деякі деформації, що відбулися у національній психіці: це атрофія та гіпертрофія національного почуття.

Атрофія національного почуття – це байдужість до національних ідей, мови, традицій. На кшталт: «Говорите на своїм укрАинском, кто вам мешает?». Вона формувалася десятиліттями, у зв’язку і з політикою держави, котра проводилася. Якщо говорити конкретно про мову, то був своєрідний культ російської мови, особливо у містах. Якщо людина з сільської місцевості приїздила до міста жити, то намагалася якомога швидше навчитися розмовляти російською, щоб наблизитися до еліти. Такий своєрідний комплекс меншовартості стосовно росіян, котрий самі українці в собі й сформували.

Люди, у котрих проявляється атрофія національного почуття, будуть більше сконцентровані на буденних речах, побуті, задоволенні базових потреб.

Гіпертрофія національного почуття виникає у людей в умовах пригноблення їхньої нації іншою, як супротив, ненависть, неприйняття насильства. На цьому фоні може розвинутися демонстрація надмірної любові, захоплення своєю нацією, мовою, традиціями. Гіпертрофія виникає у людей досить лабільних, емоційних.

З атрофією дещо важче боротися, оскільки тут необхідна відповідна національна політика держави, починаючи з пологового будинку, дитячого садочка тощо. У такому випадку і гіпертрофія перейде у стабільний, здоровий стан кожної людини.

Велике значення для формування національної психіки має і мова. Оскільки мова – це не лише набір букв, слів і речень, це паттерни мислення. Кожна мова – це окремий спосіб мислення окремої нації. Ще відомий психолог-лінгвіст Олександр фон Гумбольт казав, що кожна мова ніби окреслює коло навколо свого народу, куди входять традиції, звичаї, сприйняття, мислення, розуміння. І коли ми повністю засвоюємо мову іншої нації, ми вбираємо у себе її мислення. Саме тому для становлення національної автентичності є настільки важливим розмовляти своєю мовою.

Українській національній психіці притаманна також інтровертованість. Ми більше сконцентровані на собі, на своїх внутрішніх переживаннях, у нас мало демонстративності, показовості. Проте, інроветрованість передбачає й індивідуалізм. Деякі вчені навіть говорять про егоцентризм. Українці не є згуртованою нацією, і будь-які спроби колективізму не будуть у нас приживатися, і не приживалися раніше. «Моя хата з краю», «Де два українці – там три гетьмани», «Кожен Іван має свій план» – приказки, котрі завжди відображали мислення народу. І сьогодні ми можемо спостерігати прояви національного характеру у ставленні до війни і подій, що відбуваються у країні. На першій хвилі емоційного підйому і стресу, українці об’єдналися, заради своєї країни, а потім пішло звикання, адаптація і проявляються наші характерні національні риси.

Вважається, що саме така характерна риса як індивідуалізм і заважає українському державотворенню. Хоча, українці не єдині, котрим вона притаманна.

Психологія – наука нова, особливо в нашій країні. Але, коли ми говоримо про розвиток дитини, то вже давно враховуємо її індивідуально-психологічні, вікові особливості. Мені здається, що коли мова йде про розвиток держави, що також є живим організмом і має свою національну психіку, всі ці особливості також необхідно брати до уваги.

Вчасно

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *