Про жінок

Жінки бувають різні. Незалежно від віку, вони просто різні. Одні – як зарослий мохом камінь. Не те, щоб вони старі чи повні, ні. Вони настільки переконані в правильності себе і тільки себе, що їх не здвинеш нікуди. От так вони і сидять каменями. Можуть і з двадцяти років сидіти, просто мохом обростають поступово. Є горгони. Ті, що зі зміями на голові і бризкаються отрутою. Вкусить з любого приводу і без. Бо вони не можуть не кусатися, інстинкти. Є схожі екземпляри – чорнороті. Вони не кусаються. Вони обливають все брудом в діаметрі… та не знаю в якому діаметрі, мабуть, аж до горизонта. Облиють все. Ти можеш принести ім в руках сонце, але й воно біля них покриється чорними плямами, а потім й згасне. Там не виживає нічого живого. Облита брудом пустеля.
Є жінки-метелики. Капустянки, лимонники, Троянди, Химери, Імператори, Махаони, залежно від статусу, можливостей, уявлень. Вони все-одно живуть одним днем, красиво, легко, невимушено, на радість чоловікам і нерозуміння жінок. Бо, яка ж користь від метеликів? А їх так люблять чоловіки. І,навіть, борщ, приготовлений каменем з поростками моху пасує перед безтурботністю метелика до якого відриваються чоловіки хоч на мить. Бо, камінь, де стояв там і буде стояти, навіть через сто років, а метелик полетить і не повернеться. Його треба ловити.
Є жінки-чоловіки. І ніби жінка: і підбори, і врода, і стрункість і все як книжка пише. Але різкі рухи, високі принципи, менторний тон, прямолінійне мислення і ще напруга. Така неймовірно висока напруга і тривога відчувається, здається, за кілометр. Мабуть важко чоловікові вжитися в жіночому тілі. Звідси й напруга. Така, що хочеться тікати далеко-далеко. Я уявляю , як важко чоловікам і вони також тікають. Бо, нормальному чоловікові складно вжитися зі ще одним чоловіком.
Є жінки-матері. Не обов’язково ті, у котрих діти. Я їх ще називаю “з архетипом Великої Матері”. Там все ніби обволікає тебе теплою хустинкою-павутинкою. Голос, тембр, інтонація, рухи, слова, думки. Біля них спокій, затишок, виваженість, дитинство. До них завжди тягнуться чоловіки, вони самі не бувають.
Є ще жінки Діви-Афродіти. Не обов’язково вродливі, але всіх переконають в своїй прекрасноті. Граційні, впевнені, благородні. Ніколи не тримаються за чоловіків. Вірніше, вміють блефувати. Вони не показують чоловікам, що за них тримаються. Вони жіночні, не тільки зовні, але й всередині. Жіночні, тому що лабільні і, навіть, в міру хитрі. І мудрі. Тонкі маніпулятори. Рідко бувають самі, але й не дивно. Хіба з цих чарівно-маніпуляторних сіток виплутаєшся? Прямолінійність чоловіка на це нездатна.
А, взагалі, жінка -це прекрасно. І Горогона, і Афродіта. І для когось – навіть камінь. Бо точно знаєш, скільки б де не блукав, на одному й тому ж місці є камінь на якого зажди можна присісти чи обпертися. І найголовніше, що він завжди чекає.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *