Про щастя

Сьогодні про щастя…
Яке воно? Я думаю, щось таке легке, ледь вловиме, що прослизає крізь пальці… Його треба відчути, вхопити цю мить, зафіксувати, вловити лоскіт в грудях і легкість, щоб вже потім впізнавати його серед тисяч емоцій і відчуттів.
Я часто чую «Ти ж знаєш, бабло рєшаєт все». Ні, не знаю. Я знаю протилежне. Я знаю, що є хвороби, котрі не вилікують жодні гроші. Я бачила. Я знаю, що самі по собі гроші не дадуть справжнього кохання, справжніх друзів. Вони дають фальшиве оточення, фальшиві зв‘язки, фальшивих друзів, котрі лопнуть як мильна бульбашка як тільки у людини почнуться проблеми. Я бачила і бачу нещасних людей у великих маєтках і щасливих у звичайних квартирах. Значить, щастя у чомусь іншому. Людині, насправді, для життя так мало треба. «Сонце, свобода і маленька квіточка» – як казав Андерсон.
Я це все побачила, коли не стало батька. Сьогодні ж поминальні дні, згадується само собою. Вони з собою нічого не беруть на той світ. І ми не візьмемо. Єдиний, мобільний телефон, котрий дзвонив цілий ранок, я викинула у Вільшанку. Його не стало, а все залишилося. Запальнички, цигарки, недочитані книги, розгорнуті газети, недопиті ліки…
Я навчилася ловити щастя ще тоді , коли виявили пухлину і сказали, що довго він не проживе. Сім років, де кожен день, як останній. Тоді почалася нова філософія мого життя. Щастя в простому.
В досягненнях, над котрими ти працюєш роками, а потім, як ті спортсмени береш своє золото і ще довго не віриш, що ти це зробила і не зійшла з дистанції. А твоя родина радіє більше за тебе. В нових проектах, де ти можеш розкрити свої нові можливості і отримуєш нові, незвідані тобі емоціі.
В тому, що є мама. І коли тебе образили ти, як в дитинстві, ідеш до неї, скаржишся, вона сварить твоїх недругів і тобі стає легше. Просто так. Потім наливає чаю з цукерками і життя налагоджується.
І, навіть, в тому, що є могила батька, де він завжди усміхнений тебе чекає. Бо він все-таки був, хай недовго, але ж був. А батьки є не у всіх. Не знає, як тисне взуття той, у кого немає ніг.
І буває часом, що здається все руйнується і ти, як ота кішка, якій прищемили хвоста, втрачаєш баланс і не можеш гуляти по краю даху, як звикла. Здається, що ніч ніколи не скінчиться і хмари не розійдуться. Але, навіть, після самої темної ночі наступає ранок. І з першими променями сонця на твоє ліжко заскакує кіт, починає переминатися з лапи на лапу, муркотіти, а потім вмощується поряд з тобою і демонструє повну котячу насолоду життям. Слідом за ним, босими ногами тупотить син, вмощується на ліжко в обнімку з котом і досипають свої ранкові години до школи. Ти відчуваєш легкий лоскіт в грудях і розумієш, що щастя підходить. Потім, з‘являється запах кави. Чоловік, котрий встає завжди найраніше, виходить з чашкою кави на балкон, незалежно від погоди і пори року і ніби чорний ворон, по-хазяйськи обдивляється двір…
Щастя – воно в емоціях. Це єдине, що треба копити і збирати, вивчати їх різнокольорові грані. Емоціі – це те, що у вас ніхто ніколи не забере, але ви завжди їх заберете з собою.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *