Про дитячу травму і страх

Пост серйозний. Глибиннопсихологічний. Про смерть, похорони і дітей.

Приходить на консультування жінка. Доросла. Панічні атаки, боїться дома бути одна, не може створити сім‘ю, страх сепарації від батьків. Сепарація – складний механізм і тут комплекс з багатьма першопричинами. Поки, розглядаємо одну. Розмовляємо. Як це часто буває тест такий: дитинство було нормальне, нічого такого не відбувалося, не знаю чому мені зараз так погано. В основному, всі так кажуть. Сильно її не «трогаю», перевіряю чи впорається з серйозною інформацією. Вчимося розслаблятися, намацуємо приємні для неї речі, робимо на них акцент. За кілька консультацій вона розслабилася, звикла до мене, починаємо «покопувати».

– Намалюйте мені ваш страх, – кажу.

Вона приносить п‘ять. Малюнків. Я ж казала, що там має бути комплекс. На одному: труна, хрести, могили.

Текст: «Коли я була маленькою, мене взяли на похорон діда, він лежав у труні фіолетовий, я дуже злякалася. Всі дорослі були зайняті, на мене ніхто не звертав уваги. Я була нікому не потрібна.»

Ключове слово «нікому не потрібна» так і залишилося, зафіксувалося в психіці.

А я відчуваю, що це ще не все, що пазл не складається. Задаю додаткові питання. Виявляється: мама з татом жили погано, сварилися. Мама, як це часто буває, маніпулятор. Діти мали бути завжди на її боці, якщо – за батька, вона погрожувала вигнати їх з дому або відправити до батькових батьків, до діда. До діда, котрий їх не любив, і асоціювався в дитячій, незрілій психіці з небезпекою, з тим, хто може причинити зло. Саме той дід і помер, і дівчинка залишилася з ним сама, дорослі були зайняті справами. Саме тоді з‘явивмя перший панічний страх.

Тепер їй 30+, здавалося б, все пройшло і забулося. Успішна, гарна молода жінка, а психіка регресує в дитячу травму при любій ситуації, де вона має залишитися сама.

Що знову хочеться сказати батькам? Пам‘ятайте, що у дітей дитяча психіка. Вона не готова до дорослих речей. І якось вчіться справляти з дорослими проблемами самостійно, не перекладайте ваші емоціі і переживання на дитячі плечі. У них ще вистачить всього свого в житті.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *