Матіола

В санаторії цвіте матіола. Іі багато і пізно ввечері розповзається її неймовірно-щемливий аромат. А ще свіжоскошена трава навкруги. І запах. І мені відразу стає так тепло і добре, ніби всередині спрацьовує сигнал, що матіола – це спокій і затишок. Сіно – дитинство, безтурботність і безмежне щастя. І згадується мені відразу наша дача, ще живий батько, коли вся сім’я сидить на дворі ввечері і гомонить. І кіт з собакою мотлошаться, зачіпаючи один одного. А навколо аромат матіоли. Такий щедрий, такий п’янкий, уже весняно-літній.
А з запахом скошеноі трави виринають спогади про бабу Полю і діда Василя, у гарному селі на Західній Україні. І як я любила спати у них на сіновалі. Навіть, коли дощ крапав по даху, яким було накрите сіно, ніхто не йшов до хати. Там було завжди добре, завжди по-домашньому затишно…
І ось зараз ці спогади помаленьку вкутали мене, ніби ковдрою до самого підборіддя, залишивши відкритим лише ніс…щоб вдихати.
P.S. Галина Лукьянец Мам, дякую тобі за те, що у мене є такі спогади.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *