Кожен українець має визнати і прийняти Голодомор як національну проблему

Є багато досліджень стосовно того, як змінюється психіка людей, котрі пережили голодомор та їхніх нащадків. У одному із своїх інтерв’ю Олександр Бондаренко, доктор психологічних наук, професор, розповідав, як розгортаються життєві лінії людей, предки котрих були розкуркулені, вивезені до Сибіру та знищені. Навіть, якщо ця інформація у майбутньому приховувалася від дітей і вони не знали долю своїх дідів і прадідів, їхнє життя розвивалося в основному у двох напрямках. Підсвідомо, вони можуть уникати всього, що пов’язане з великими грошима, посадами, владою, тому що на генетичному рівні залишається пам’ять про загрозу від цього всього, а саме смертельну загрозу. Друга лінія, навпаки, жага влади, багатства, володіння і можливості карати людей, вседозволеності. Тут буде своєрідна гіперкомпенсація, підсвідоме бажання помститися, наказати за біль і смерть, що причинили люди при владі. Те ж саме стосується і голодомору. Це була велика психічна травма, яку пережив український народ.

Інститут суспільних наук проводив дослідження з родинами, чиї предки пережили голодомор і з тими, котрих він не торкнувся. Згідно з оприлюдненими даними, 63% сімей, нащадки котрих вижили після голодомору відчувають відчуження від України, мають прихований несвідомий страх і прояви українофобства. Серед людей, в родинах котрих не постраждали від голодомору, такі тенденції мають лише 7%. Вважається, що генетична пам’ять про пережиті страждання, муки, біль, смерть продовжується до третього покоління, а з четвертого уже можуть починатися позитивні зміни, якщо, звичайно, за цей період не було нових загроз для існування.

Проте, в нашій країні періодів стабільності для кількох поколінь ніколи не було, тому генетична пам’ять ще буде жити довго у наших майбутніх поколіннях.

Сьогодні ці тривожні тенденції можна легко побачити по людях, котрі швидко піддаються паніці, що не буде тих чи інших продуктів і відразу закуповують великими кількостями, роблять значні запаси всього. Страх смерті від голоду, страх знищення тут проявляється дуже яскраво. І є люди, котрі на це не реагують. У європейців такого уже немає. Нью-йоркські вчені досліджували так званий «ген Голокосту», проаналізувавши нащадків людей, котрі пережили свого часу такі психічні травми. І прийшли до висновку, що зміни у генній системі людей таки є, у них буде загострене відчуття переслідування, наближення смерті, знищення. Тому, звичайно інстинкт самозбереження у нащадків людей, котрі пережили голодомор буде сильніший, так як і тривожність і страх буде більший. Проте, коли люди усвідомлюють свою проблему і приймають її, вона поступово перестає бути проблемою. Саме тому, голодомор треба кожному українцю признати і прийняти, пройти через цей страшний біль, зрозуміти, що ми це пережили і вижили і, відповідно, стали сильнішими.

 

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *