Горизонт

Вчора вона дізналася про новий епізод у його житті. У неї було відчуття, що її ошпарили окропом. Думки роілися мов шалені бджоли в голові і не було відчуття ґрунту під ногами. Дізналася випадково, як це завжди з нею траплялося. Вона не дивилася ніколи його телефони, не читала листи, не вистежувала, не перевіряла. Довіряла і давала свободу. Він навпаки. У всьому завжди підозрював, зламував її пошту, ставив переадресацію на свою адресу, перевіряв телефони, збирав слухи, плітки, вишукував співпадіння і продукував свої фантасмагоріі.

Вона гнітилися цим, постійно почувалася винною у всьому і намагалася бути ідеальною. Та, з часом, вона зрозуміла, що такі його тенденції не мають межі, а ,навпаки, закручуються з шаленою швидкістю як центрифуга, видавивши із неї всі життєві соки і викидали її всю хвору, безсилу, нерухому, щоб довго відновлюватися і виживати, а потім знову все повторювати по колу.

Звичайно, йому було зручно, коли вона була виснажена і безсила, бо тоді вона точно під контролем, а він абсолютно вільний у своїх активних чоловічих пошуках. Якийсь час такі ситуації і повторювалися циклами по колу і були вигідні обом: йому було спокійно, він був супергерой-чоловік, вона, нарешті, отримувала не лише його підозри і колючі ревнощі, а жалість до себе і співчуття. Іноді, їй здавалося, що це ніжність, іноді, що увага, іноді, що любов. І вона грілася у цих лагідних променях до наступної центрифуги.
Один період її улюбленою цитатою був Ніцше, з його: все, що мене не вбиває – робить сильнішим. І вона пишалася своєю силою і здатністю до виживання. Аж поки, в якийсь момент не зрозуміла, що ніхто її не вбиває, крім неї самої. Вона почалася розправляти свої крила. Спочатку несміливо, боязко, тремтячи. Потім більш упевнено. Зрозуміло, що йому це не сподобалося, вона виходила з-під контролю і закрутилася чергова центрифуга. Але, цього разу вона туди не потрапила. Вона стояла здорова, сильна, міцна. Він залишив її без своєї любові, ніжності, уваги. А вона вижила. Так, вона відкрила ще одну свою силу – виживати без нього.
Та вже він без неї не міг. І наступив новий період, нових стосунків, нової ніжності і кохання. І, здавалося їй, що все ідеальне відбувається саме зараз і саме тут.
І ось вчора вона дізналалася, що чоловік їй зраджує. Або збирається. То вже суті не змінювало: чи там все лише починалося, чи вже було давно. Була неприємна розмова з ним, його завіряння у вічному-превічному коханні і у тому, що це неправда, випадковість і все інше, що завжди кажуть у таких випадках. Та якийсь неприємно-тривожний осад залишався. Вона завжди знала, що точку опори треба шукати в собі, бо з таким чоловіком можна жити, але покладатися на нього не можна. Або занадто вимучена вона була ним раніше. Найважче було – знайти точку опори в собі. Та її чекало море.
Її здатність до виживання була в якихось чаклунсько-язицьких відчуттях стихій, явищ, природи. Вона приходила до моря босоніж, оголена, у повний місяць. У сяйві місячної доріжки можна було побачити її стрункий силует, з простягнутими до місяця руками. Вона промовляла чи то молитви, чи то заговори, чи то прохання. Хто зна… та її слухало море, деколи сердилося і підіймало свою хвилю, ніби сварилося вказівним пальчиком; деколи тихо лащилося біля її ніг і погоджувалося з усім. Місяць був повним довше, ніж завжди. Астрономи губилися з здогадках нового явища. А місяць просто ще не вилікував її своєю місячною силою, от і виходив щоночі повний, порушуючи всі зоряні закони. І ось, день за днем, хвилина за хвилиною вона наповнилася енергією життя. Її самооцінка вибудувалась по цеглинці у гарний будиночок, який тримався на міцному фундаменті. Вона знову вдихала повітря і відчувала його присмак, вона пила каву і відчувала насолоду, вона ставала босоніж на зелену траву і відчувала задоволення. Вона знайшла опору в собі і знала, що виживе обов’язково і, на цей раз легко.
Вона підійшла до кромки води. Розправила свої крила, глибоко вдихнула і видихнула і навшпиньках зайшла у воду… І пішла по воді. Так, вона розкрила ще одну свою силу – ходити по воді.
А чоловік? Хіба можна покинути жінку, котра вміє ходити по воді? Адже, лише з нею єдиною можна дійти до горизонту і щоразу нового. А чоловіків так ваблять нові й нові горизонти…

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *