Хліб зі смородиновим варенням

Колись давно-давно, я вчилася на ін.язі. Вступила туди з районного центру, була в одній із найсильніших груп. Нами, кількома сільськими дітьми, розбавили випускників найсильніших міських шкіл, що були в групі. Вчитися було важко. Дуже. Жили в гуртожитку. 90ті роки. Ніхто нікому не потрібен. Викладачі дуже вимогливі, часом жорсткі. Не було мобільних з камерами, не було ксероксів, не вистачало підручників. Ми переписували величезні кіпи завдань під копірку один в одного, вручну, допізна. Потім приходили в гуртожиток, встигли – поїли, не встигли – ні і робити домашні завдання. Колоквіуми вчили ночами. З каструльками кави, носили їх з блоку в блок)
Ніхто ніколи не запитував: як ми, як нам. Батьки далеко, один із найдальніших районів області Христинівка, туди дизелем їхати 6 год. Так і їздили, в п‘ятницю туди, в неділю зранку – назад.
І ось був у нас предмет «психологія». І приходить якось викладачка на лекцію, а потік тоді був великий, близько ста осіб. І вона запитує: «Як ви себе почуваєте? Що ви їсте зранку? Особливо ті, що в гуртожитку? Ви встигаєте поїсти? Ви висипаєтеся?»
Я думала мені почулося) Ніхто ніколи таке не запитував.
Пройшло двадцять з хвостиком років, а я й досі пам‘ятаю оцей один фрагмент турботи про нас. Просто людський фактор.
Тоді вона дала нам пораду: «Навіть, якщо не встигаєте поснідати добре, обов‘язково випийте чорного чаю з цукром і намастіть собі хліб смородиновим варенням. Завжди тримайте смородинове варення. Якщо ви хоч так поїсте, то вам вистачить сили на пари!»
Я вже вдруге завідую кафедрою, де вона працює. Вона знає цю мою історію, я вже розповідала її колективу не раз.
І я й досі час від часу намащую собі хліб смородиновим варенням, правда частіше з кавою, і (це вже плацебо ефект) точно знаю, що у мене вистачить сил на весь день!

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *