День

Сьогодні не пропустила жодного дива. Літній вихідний день, він особливий: розмірений, розморений, справжній. Почався з ранку на дачі. Виходжу на подвір‘я, ходжу босими ногами по траві, розглядаю вранішні квіти, що прокидаються після сну, потім роблю чай і сідаю за столиком пити. Зовсім поруч, навпроти, металева фігурна штука, по якій має витися клематіс. Клематіс пропав, штука стоїть. Майже щоранку на неї прилітає товста велика сойка. Я ніколи на знала, що сойки такі гарні, в тілі. Вона сідає на ту штуку, зовсім близько, я бачу всі кольори на її пір‘і, починає на ній розгойдуватися й дивитися на мене. Я її називаю «Соня», вона чомусь у мене асоціюється з тьотею Сонею, що на Привозі торгує. Бичками. Не знаю чому. Вона довго хилитається, а потім каже: «Добгий ґанок!» «Добрий, добрий» – кажу я їй, вона ще деякий час на мене дивиться і улітає, але так низько-низько. Вона ж товста, піднятися вище не може.

Через деякий час прилітає на вишню одут. Неймовірно красивий птах, я точно його пам‘ятаю, бо з Владом у дитинстві читали книжку про нього. Я мчу за телефоном, щоб сфоткати це диво, він лякається і невдоволено летить геть. Мені здається, він навіть подумав: «ці ненормальні люди, без телефону прожити не можуть!»

Потім, я довго слухала кота про те, якого вужа він бачив і як жаба вислизнула з його лап. Я не хотіла слухати, він довго ходив за мною і переконливо м‘явчав. Все тягнув на кладку до вужа, я не згодилася, він розсердився і пішов спати на моє ліжко.

По дорозі в магазин, біля пляжу, я зустріла білку з білченям в зубах. Вона летіла на всіх парах, зрозуміло, що не поздоровалася. Я не відразу зрозуміла, що то білченя, так вже методом аналізу. Потім повзла в Гугл і зрозуміла, що я таки ще той аналітик. Дійсно, білки тягають білченят в зубах, іншими словами, вони так переїжджають. Ну, воно й зрозуміло, там біля пляжу такий галалей, що дитинчат не вгледиш, біля нас спокійніше, тож вона до нас і побігла.

І вже зовсім ввечері, коли я фарбувала ворота, йшов Гєна з козами. Ніхто не знає скільки Гєні років, бувший моряк-підводник з півночі, одинак, оселився на пенсії в селі, завів з десяток кіз і щодня пасе згідно зі своїм і їхнім режимом. «Доброго дня» – сказала я йому, – «вечер, уже вечер, добрый вечер!» Це я у відпустці, мені, що ранок, що день, що вечір, байдуже коли зо наступає. А у Гєни кози, там режим. Він пройшов з козами наспівуючи пісеньку, потім зупинився з ними біля якогось мабуть смачного куща, називав їх по іменах, ламав кожній по гілочці, казав, щоб не сварилися, дасть кожній і, потім, знову мугикаючи пісеньку пішов додому. І десяток кіз побігли за ним.
«Який дивний світ» – подумала я. Щастя в таких простих речах, але ж як важко їх побачити.

Вечір. Пройшов ще один день. Такий справжній день. Дасть Бог завтра буде новий. І сойка Соня знову прилетить, погойдається на штуці для клематісу і скаже: «Добгий ганок!»
І він дійсно буде добрий!

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *