Чи можна “перелюбити” дитину?

Коли я читаю студентам тему «Відчуття і сприймання», яка є обов’язковою у дисципліні «Психологія», я детально зупиняюся на тактильних відчуттях. Є багато різновидів відчуттів: слухові, зорові, смакові, температурні, кінестетичні, гравітаційні, тощо. І є – тактильні. Або – дотикові, якщо простими словами. На мою думку, це одні із найважливіших відчуттів у становленні і розвитку дитини і людини.

Адже, коли дитина народжується, вона ще нічого не  розуміє, але відчуває тепло рук і тіла мами. Саме це тепло її заспокоює і дає захист, або не дає, якщо тепла мало. У людини є така базова потреба, як потреба в безпеці. Без задоволення цієї потреби людині дуже важко жити, а дитина й не виживе. Навіть, ми дорослі, любимо, коли нас обіймають і є до кого притулитися у скрутний час. І саме тоді народжується впевненість, що все налагодиться і буде добре. А що говорити про немовля. Особливо, яке народилося з високим рівнем тривожності. Адже й таке буває. Залежить від того, як проходила вагітність, як мама себе почувала, були стреси чи ні, який у мами темперамент, який тип нервової системи. Є діти, які народжуються спокійними і не потребують надмірного тактильного контакту, хоча й її він потрібен. А є діти тривожні, часто плачуть, навіть, коли нагодовані і здорові. І, коли, мама або хтось бере на руки, дитина заспокоюється і засинає. Це називається «формування базової довіри до світу». Дитина відчуває тепло і захист. Задовольняється потреба у безпеці, розвивається впевненість, відчуття захищеності і потрібності. Тому, не варто слухати про те, що можна «дитину переносити на руках» і вона буде розбещеною. Це зовсім інші речі. Розбещеність, це коли дитина не знає слово «ні». А емоційний тактильний контакт дуже потрібен і кожна дитина індивідуальна, дитині треба давати цю потребу доти, доки вона сама собою не відійде, дитині уже вона не буде так потрібна. Цілувати, обіймати, гладити, притуляти дитину до себе потрібно. В цьому її майбутня сила і успіх.

Історія має свої приклади необхідності тактильного, емоційного контакту з дитиною. Саме в історію ввійшов приклад одного з імператорів, котрий хотів виростити собі армію воїнів без почуттів і емоцій. З психологічної точки зору його розрахунок мав сенс: він відібрав сто немовлят-хлопчиків, котрі народилися практично в один період. Помістив їх у спеціальному приміщенні з необхідними умовами для життя. Приставив до них годувальниць і лікарів. Їхня роль полягала у тому, щоб дітей вчасно годували, задовольняли їхні фізіологічні потреби, слідкували за здоров’ям. І все. Співати пісні, розмовляти з ними, носити на руках, знаходитися поряд було заборонено. Діти мали бути майбутніми воїнами, ну, ніби, роботами. Випадок увійшов у історію тому, що приблизно через місяць всі немовлята до одного померли. І це не була епідемія. Діти не вижили без емоційно-тактильного контакту.

Схожий випадок був під час другої Світової війни. Коли у дитячих будинках була величезна кількість дітей, а персоналу неймовірно мало. І ось у одному із дитбудинків також почали помирати діти, один за одним. Хворіти, слабнути, втрачати сили і помирати. Одна із санітарок дуже прив’язалася до одного маленького хлопчика, надію на виживання якого, персонал вже втратив. Сидіти біля хлопчика санітарка не мала змоги, бо було дуже багато роботи. І ось вона, робить із простирадла, щось подібне до сьогоднішнього «кенгуру», прив’язує на спину і носить цілими днями цю дитину на спині. Чому, цей випадок також ввійшов в історію, тому що дитина, котра була при смерті, почала одужувати і поправлятися. Задовольнилася необхідна людині потреба в безпеці, організм прийшов в тонус, «включилася» захисна реакція організму, підвищився імунітет. Саме тоді в психології з’явилося поняття «синдром дитячої самотності».

Студенти часто запитують мене: «А як же Мауглі? Чому діти-Мауглі виживають?» А тому, що вони не самі. Вони відчувають тепло тих тварин, які їх виховують. Навіть тварини можуть дати достатній емоційно-тактильний контакт для того, щоб людська дитина серед них вижила. Вони не можуть її правильно навчити ходити, розмовляти, писати. Синдром «дітей-Мауглі» – це зовсім інша тема, але в даному випадку, вони можуть зробити більше, ніж люди. Вони рятують людських дитинчат так, як вміють.

Тому, не варто слухати перестороги стосовно того, щоб не перелюбити дитину. Любіть її, носіть на руках, обіймайте, цілуйте, давайте їй впевненість, силу і віру. Сформуйте у своєї дитини таку довіру до світу, щоб вона його любила, а світ або життя – любило її. І ви тоді будете спокійні за майбутнє своєї дитини, у неї все вийде!

Вчасно

Comments

comments

Чи можна “перелюбити” дитину?: 3 коментаря

  1. Дякую за Вашу статтю! Біжу обійняти та поцілувати свого дорослого сина, прямо зараз!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *