Чорний ангел

 

Вона зустріла його випадково. Так їй здавалося. А, може, це була доля? Але, якась дивна, не така, яку вона собі намріяла. Вона хотіла кохання, безмежного, безкрайого, пристрасного, пекучого, лагідного, ніжного, навіки, назавжди, на все-все її життя. І вона його зустріла. Саме таке, як мріяла. І все співпало, тонко-тонко, ніжно-ніжно, як щонайвибагливіший пазл. З однією-єдиною деталькою, яка не збігалася з повною картиною. Він був одружений.

І знала вона, що не можна. Що чуже не треба брати. І мама її так вчила колись, і сама собі завжди виводила таке правило: «З одруженим ніколи, нізащо». А вийшло, як у тих банальних статусах у соцмережах: «Ніколи не кажи ніколи». Саме він трапився на її шляху, і вона дякувала долі за нього. Кохала його сильно, пристрасно, до безтями. І була щаслива тим, що він її кохає так само. Готова була бути його тінню, прожити життя з ним, але без нього. Бо, таке життя у коханок. Він є, і його немає. Її влаштовувало, лиш би він був щасливий.

Він відразу їй сказав, що від дружини не піде, ніколи її не покине. Вона була все життя з ним, починали з нуля, досягли багато. Вона часто хворіє, нерви погані, з дому майже не виходить і тому в нього почуття провини. Діти дорослі, майже самостійні, але він зобов’язаний бути з нею. Так його вчили батьки, так його вчив батько і мати. А, те, що немає щастя ні в нього, ні в неї, то не важливо. Майже всі так живуть. Так прийнято. Ідеальна сім’я.

Вона все розуміла і жила з цим. Жила роки. Подруги виходили заміж, народжували дітей, а вона жила ним і для нього. І все важче їй було зрозуміти, як буде далі. І все частіше погано спалося ночами, тривога бриніла у струни душі. І однієї ночі їй наснилося жахіття. Вона прокинулася у холодному поту, витерла собі лоба і намагалася заспокоїтися. Закрила очі, і здалося їй, що вона йде у білому-білому світлі, рухається до горизонту. Тільки горизонт чорний, чорний. Ніби перетинаються дві сфери: біла і чорна, добро і зло, Бог і Диявол. Вона підійшла до чорної сфери, де літали ангели. Такі гарні, такі легкі, такі граціозні…але чорні. Вона стояла, боячись поворухнутися, і, здавалося, що вона може простягнути руку і проникнути в оту чорну дійсність. До неї підійшов Ангел з чорними як смола крилами, котрі виблискували на сонці, котрого не було. Він подивився їй у вічі:

– Ти щось хочеш знати? – запитав він.

І вона відчула, що він все знає, і те, що було, і те, що буде.

– Так, – прошепотіла вона, – я хочу знати свою долю.

Він посміхнувся, трохи зверхньо. Зміряв її очима зверху до низу, зітхнув і сказав:

– Він від дружини не піде ніколи. У тебе є два варіанти. Ти можеш і далі його кохати, так сильно як і зараз. Витримаєш ще недовго. Люди не витримують такого тиску почуттів, потім зламаєшся і не захочеш жити. Я тебе тут чекаю і завжди тобі радий, – він засміявся очима. Вона ще й подумала тоді: «Він же Ангел, йому все можна».

– А другий варіант? – прошепотіла вона.

– Другий? – він невдоволено скривився, – ти знайдеш у собі сили розстатися з ним і через два місяці зустрінеш чоловіка, з котрим проживеш все життя. Добре проживеш, будеш задоволена і майже щаслива. І діти будуть у тебе з ним. Двоє. Дві дівчинки.

Він махнув на прощання рукою і пішов у своїх чорно-ангельських справах.

Вона прокинулася. Сіла на ліжку і думки не давали заснути до ранку. Зранку кава. Міцна, гірка. І сигарета. Взагалі, вона не палила. Але, тут, здавалося, лише це могло заспокоїти. Вона не відповідала на дзвінки, не з’явилася на роботі. Вона була сама в собі і сама для себе. Ввечері пішла на набережну річки. Вдихала повітря на повні груди, ловила кожну молекулу життя, намагалася зважити і зрозуміти. А потім, подивившись на горизонт, котрий почав чорніти, їй здалося, що саме там літають її ангели, чорні, гарні, легкі, граціозні.

– Я скоро до вас прийду, – прошепотіла вона, – і впевнено рушила додому.

Тепер вона кохала його ще сильніше, ще безмежніше і палкіше. Бо, знала, що це недовго. І їй хотілося надихатися цим коханням, наповнитися, щоб потім там, літаючи у пітьмі, завжди пам’ятати, що таке прекрасне і надзвичайне диво-почуття було у її житті. І вона відтягувала дні, коли настане час їй піти.

Одного разу він з’явився на її порозі із валізою:

– Я прийшов до тебе. Назавжди. Ми тепер будемо разом до кінця життя.

Вона завмерла. Це нереально і неможливо.

– Що сталося? А дружина?

– Вона знайшла іншого. Вчора сказала. Вона його кохає. Вона пішла.

– Вона хворіє, вона ж не виходить майже з квартири, ти ж сам казав?! – вона не розуміла, що відбувається.

– Вона не виходила. Прийшов сантехнік. Вона закохалася у сантехніка і пішла до нього.

Вона не відчувала нічого, суцільний хаос і розуміння того, що відбувається те, що просто неможливо. Їй треба було побути на самоті. Побути з собою і зрозуміти себе.

Вечері повернувшись додому, повечерявши разом і заспокоївшись у його обіймах, вона заснула. І уві сні вона, вся в білому сяйві, знову підійшла до чорної сфери. Ії гарний чорний Ангел сидів сумний на своєму чорному кубі і навіть його крила не виблискували, так як тоді.

– Як це сталося? Це неможливо! Що тепер? – запитала вона.

– Та не мало там бути нікого в її квартирі, я не знаю, як там опинився сантехнік та ще й так, щоб вона закохалася! – він встав і сердито ходив вперед-назад.

– І що тепер? – тихо запитала вона. – Яка в мене доля далі?

– Я не знаю! Йди! Але знай, це не заслуга твого кохання, він ніколи б не пішов від дружини! – він стомлено присів на свій куб.

Вона зробила крок вперед.

– Ні! – крикнув він. – Не смій заходити в чорну сферу, тобі не можна!

Вона ніби й не чула. Вона стрімко перетнула чорну сферу, підійшла до нього, обійняла його, поцілувала в лоб і погладила його ангельські крила. Потім встала і спокійно рушила додому. І, лише там, де вона перетнула протилежні світи, з’явилася сіра-сіра аура: так ніби свідчення того, що є не лише чорне і біле, але безліч різних відтінків.

Він дивися їй услід. Він збрехав, що не бачить її долі. Він бачив. Вони будуть щасливі удвох, і будуть у неї діти, дві дівчинки. І у його колишньої дружини буде все добре, бо то були тимчасові проблеми з бізнесом у її сантехніка. А він не з тих, хто буде запивати алкоголем банкрутство, він з тих, хто знову починає все з нуля і його підробіток буде швидкоплинним. Такі люди можуть сто разів падати і будуть сто разів підійматися. І він знову підніметься, з нею, бо її кохає. І хворіти вона перестане, бо щаслива буде. Єдине, за що він себе картав, що упустив із виду цього сантехніка, цей малоймовірний варіант. А чому упустив? Бо, захопився нею. Так, як вона, мало хто вміє кохати. І він вже чекав її у себе. Уявляв, як будуть разом літати і як їм буде добре. А воно он як вийшло! Це білі ангели там настаралися, без них не обійшлося.

Він встав, розправив крила, подивився як вони знову засяяли, як на сонці, котрого у них немає, і полетів. Тепер люди зрозуміють, що є простір варіантів. То й нехай, вони все одно мало вірять! Він знав, що ще обов’язково буде щасливий, бо з’явиться та, котру він полюбить так само сильно. Це ж була не єдина жінка на Землі, що вміє так безмежно кохати!

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *