Про дітей

Сказав: “Мама, ну всьо, пока! Я тобі подзвоню.” І пішов)
І ти розумієш, що оце прям так – вперше. І ти розумієш, що хлопчик виріс. І От оця маленька дівчинка йому цікавіша. І ти ще раз розумієш свою вірну філософію, що не можна жити чимось одним і не можна жити лише дітьми. Бо, От час, який ти планувала провести з ним – звільнився. І ти залишилася сама з тим часом)
А ще – ти ставиш плюсик собі в заслугу, що ти таки гарна мама. Бо, дитина спокійна і виважена, впевнена і комунікабельна, надійна і смілива. І ти розумієш, як вірно, що всі ті роки, безсонні ночі і безкінечні дні потратила не на ще одну дисертацію (як всі настійливо радили), а на дитину. Бо, для дисертації тепер ціле життя, а дитина буває маленькою лише раз, але як багато залежить від того дитинства.
P.S. І хоч він сказав: “Мама, ну всьо, пока! Я тобі подзвоню” і пішов, насправді, я безмежно рада))) бо ця фраза має такий глибокий фундамент.

Люди, котрі все знають

Люди, котрі знають як краще і як правильно…
Завжди дивувала і дивує якась нетактовність таких людей і примітивність. Коли мені треба порада чи консультація, я завжди знаю кого запитати і чия думка для мене має значення.
А фраза, наприклад, майже чужої мені людини :”Ти занадто емоційна, це заважає в житті!”, викликає у мене запитання: кому заважає? І здивування від того, що мені дають характеристику , яку я й не просила. Мої емоціі в діапазоні від плюс до мінус мене абсолютно влаштовують і дають мені певну свободу в розумінні і прийнятті самої себе.
Або: “тобі треба робити так-то-так-то і тобі буде легше в житті”. А з чого ви взяли, що мені буде легше? Чому вирішили, що мені важко? І , що я хочу щось змінювати, особливо від слів абсолютно індиферентноі мені людини) І чи зможу я, зі своїм внутрішнім світом, своїми поглядами, життєвою позицією, переживаннями робити так-то-так-то… Те, що підходить одному, може бути повністю неприйнятним для іншого.
Власне, я вже давно це знала, але все потребує повторення. Люди завжди проектують на інших свої страхи, переживання, комплекси, незадоволення… Така собі проекція, часом дзеркальна) І коли, тобі говорять про занадту емоційність, ти розумієш, що людина говорить про себе. І коли, тобі потрібно щось змінювати в житті, щоб стало легше, то це знову – не тобі)
P.S. Слухайте, що люди говорять про вас або про інших і ви побачите – скільки проблем тривожить їх самих. Людина завжди говорить про себе, навіть, в розмові про інших.

Про каву

Пити каву в кафе… Для мене це цілий ритуал, це своєрідний сигнал, що все добре, що спокій, що рівновага, що баланс.
У мене є свої улюблені кафе, деякі більше улюблені малого. І, буває насправді, я тієї кави й не хочу) Але, це своєрідна пауза в щоденному хаотичному житті, коли час належить тільки мені, коли я нікуди не поспішаю, не беру телефон; просто дивлюся на людей, на чужий шум кафе, барменів, баристо. Нічого не аналізую, не думаю, п’ю свій еспресо мак’ято і дивлюся, як малий інджоінг свій еклер. Це цілий ритуал-пауза, де все моє єство відпочиває від знання того, що раз ми тут, значить всі здорові, все добре, life is going its usual way…
Для мене, це своєрідний психологічний прийом, який я для себе знайшла, як своєрідну природну терапію.
Бо, навіть, коли все погано, і періоди горя, коли здається, що небеса змішуються з землею, все твоє життя виходить із звичних берегів, зносить все на своєму шляху і ти, немов, кленова гілка губишся у цьому буревії…
Я знаходжу час і йду в кафе пити каву…
Значить, таки є пауза, значить не все так погано, значить все буде добре…
І поступово буревій вщухає, і утворюються нові береги, небеса стають небесами, а земля землею, з’являється нове русло ріки і клеонова гілка тепер точно знає куди пливе…)
А може здаватися, що це так мало, пити каву в кафе…)

Плаття

Плаття для жінки…Це може бути настрій, емоція, імпульс, асоціація. В платті жінка має себе якось почувати або відчувати і це “якось” залежить від багатьох факторів.
Пам’ятаю, як у моєї мами було гарнюще блакитне плаття “сонцекльош”. Колись були такі в моді. А мама тоді була неймовірно молодою, красивою. І мені здавалося, що в цьому платті вона най-найкрасивіша. І, коли вона була на роботі, я одягала це плаття, на кілька розмірів більше і кружляла у ньому по квартирі. Ще я взувала її підбори. Потім, я любила сісти на килим і розгорнути цей “сонцекльош” навколо себе. І так сиділа, вся в блакитному “сонцекльоші”. Мені здавалося, що я Принцеса. Це був той вік, коли геть з дитячих казок виростаєш, а до дорослих романів ще не доходиш. І мені уявлявся Принц, неймовірної вроди й шляхетності, який невідомо звідки з’являється і забирає мене у свій принцовий замок. Саме в цьому принцесовому платті “сонцекльош”.
Потім змінювалася мода, змінювся час і містя, в яких ми жили.
І ось, років через тридцять, я заходжу в магазин і бачу його! Ні, це не просто плаття, не просто емоція, настрій, імпульс, це цілий прекрасний період життя. Звичайно, я його купую. Якийсь час, я на нього просто любувалася. Воно висіло у мене на вішаку на дверях і я щодня на нього дивилася. Потім чекала тепла. І, нарешті, почала одягати!
З ним змінюється все і постава, і настрій, і відчуття.
І, коли мені роблять масу компліментів стосовно мого гарного вигляду, я погоджуюся. Хіба в такому платті може бути інакше? Принцеса виросла, асоціації залишилися. Зафіксовані тоді емоціі відтворилися тепер знову. Але, якщо вони чудові, то чому б і ні?
P.S. Одним словом, плаття для жінки – це ціла філософія.
#плаття #блог_психолога #запискипсихолога #блогер #емоція

Знову про кота

Ранок… Сплю, але відчуваю, що дуже ранній ранок. Кіт порпається в лотку, голосно, довго, щоб я почула. Я чую, але вперто сплю. Він порпається у ванній кімнаті, але так голосно, щоб розбудити. Я все чую і розумію, але сплю. Він на дієті і мстить мені за це. Порпається. Я не витримую встаю, дивлюся на годинник 6.00. Я людина, котра любить поспати.
Кіт зачувши шорох, летить кулею, ледь мене не збиваючи (а він може) з криками “Мяу, мяу, мяу” на кухню до миски. Ну, цей його трюк я знаю, але ж вже встала, йду годувати. Потім, у ванну прибирати за ним. Вичистила лоток, думаю, зараз швиденько поміняю пісок і ще досплю. Насипаю пісок, а ця ж сіра нахальна морда, видно прогризла його знизу, все розсипалося у ванну на підлогу. Цього піску мало, йду за іншим мішком, потім за мітлою і совком, все прибираю. Кіт, кинувши миску, прийшов сів біля дверей і водить своїми круглими здоровенними очима за мною, контролює процес. Все прибравши, стою і розумію, що після стількох рухів вже сну не буде. Йду робити чай. У мене вчора спечений лимонний пиріг. Я взгалі то з тістом не дружу, а тут такий прогрес. Хазяйка. Намагаюся підняти собі настрій. Виходжу зі своїм чаєм і пирогом на свій французький балкончик пити чай. Ранок. Прохолодно. Бродять випускники намагаючись зрозуміти котра година і викрикуючи, що “рассвет уже точно был”. Але, прохолодно. Йду в кімнату, беру свій довгий теплий халат, закутуюсь, так краще. Сиджу, п’ю чай, ім пиріг. Кіт зі мною. Кіт любить мій балкон. Зі мною і без мене. Сидимо. Ловимо носами повітря, дивимося як вітер гойдає берези, він ще пташок споглядає. Вже ніби й настрій вирівнюється. Зараз ще ляжу, почитаю книжечку. Потім, проснуться мої хлопці і щось придумаємо. Кіт вже десь дівся. Заходжу з прекрасними думками в кімнату і тут чую…Кіт порпається в лотку! Ну як же ж, там все занадто чисто і пахне не ним. 6.30 ранку. Неділя. Другий день відпустки. І я – людина, котра любить поспати…
Доброго ранку всім і легкого вихідного дня! І не забувайте, що все-таки літо! А літо – проспати не можна, я тепер точно знаю))))
P.S. Кіт не вірить, що о сьомій ранку може бути третя чашка лише чаю)) Перевіряє))

Кошак

Кіт в квартирі і кіт на дачі – це два різні коти. Ну, що в квартирі можна робити? Перелізти з дивана на ліжко і з ліжка на крісло. Посидіти на підвіконні і заздрісно поспостерігати за горобцями. Нудно чекати, поки господарі поприходять додому, понявкати, потертися об ноги і знову вмоститися на дивані. І так по колу.
Інша справа дача. Влітку. Кіт страшно діловий, затребуваний, реалізований. Вдень він таки знову спить. Бо, жара. Навіть може на підлозі, аби прохолодніше. На ніч вій йде надвір. Що він там робить, ніхто не знає. Але, в чотири або п’ять ранку він голосно, без зупину нявкає під дверима. Встаєш, йдеш відчиняти. Він заходить зі страшно діловим виглядом, хвіст догори трубою, гвалт-нявкіт на всю хату, що він – Він – прийшов! Потім, його треба супроводити до миски і почекати поки він поість. Ґвалт-нявкіт цей весь період продовжується, він просто під час іжі, щось емоційно розповідає. Ти можеш нічого не розуміти, але маєш вислухати. Точно, як з чоловіками. Після того, як він закінчив процес прийому їжі, ти можеш бути вільна. Він сам вирішить, де йому спати. Але, ймовірніше за все, прийде до тебе в ліжко, вмоститься поряд і буде царапати кігтями простирадло.
Коли він вперше почав витворяти свої вранішні приходи, я пробувала з ним поговорити. Кажу: “Профік (скорочено від Професор), ти цілу ніч гуляв і ще й скандалиш! Ти маєш тихесенько дочекатися поки ми прокинемося і відчинимо двері, проповзти до миски, поїсти і тихесенько шурнути спати. А ти тут такий ґвалт зчиняєш, це що таке ?”
Він якраз був біля миски, подивився своїми здоровенними круглими очима і страшно по-діловому, бо хвіст трубою, сказав:
– по-перше, я не гуляю і ти сама в цьому винна (у мене дійсно є такий гріх); по-друге, я хіщнік і добитчик (це також правда, бо притягнув горобця, за що отримав щигля по носі, але це суті не змінює, бо таки добитчик); по-третє, я захищаю територію (також правда, тепер жодного чужого кота, та й кицьки, немає на подвір’ї ). Так що я не просто так, я господар!
Ну, От і що ти йому скажеш? Має рацію)
Мовчки встаю о четвертій-п’ятій ранку, чекаю, поки поість і слухаю його емоційні розповіді. Потім йду досипати.
Кажу до нього: “Кошак, давай я тобі кігті обріжу, ну вже все простирадло мені подер. І ліжко он!”
Він лежить поряд, масажує лапами те простирадло, дивиться своїми круглими очима і каже:
– Інна, ну який я буду хіщнік з обрізаними кігтями? Ну, наді мною всі жаби будуть сміятися!
– Тоді не царапай мені постіль!!!
– Не буду, не буду більше!
Скручується калачиком і смачно засипає.
Та, щоранку, коли я прокидаюся у мене знову поцарапана постіль.
Зато, в мене є хіщнік, добитчик і захисник)
От так і в житті, щоб щось отримати одне, треба змиритися та поступитися чимось іншим))
Зате потім – повна ідилія)
#блог_психолога #innalukyanetscomua #безкотаижизньнета #непроспітьліто