Двері

 

– Мамо, ти все ускладнюєш у житті, а я спрощую, – каже мені син сьогодні. – А знаєш, як я про це здогадався ?
– Як???
– По тому, як ти відчиняла двері (у торговому центрі, де двері відкриваються і вперед і назад). Ти відчиняла двері НА себе, а я ВІД себе!!! І ти завжди так робиш. Тож, я зробив висновок, що ти все ускладнюєш.
No comments…))
1. Я дійсно так відчиняю двері;
2. Я дійсно все ускладнюю;
3. Я дійсно постійно переконую себе, що цей світ не проти мене, а для мене)) але, по тому, як я відчиняю двері – над собою ще працювати і працювати))
P.S. Сьогодні два інсайти: таки дорослий син і Світ!)

#син_психолога #творити_свій_простір #innalukyanets

Зона комфорту в чашці кави

Сьогодні зранку п‘ю каву, перед цим розмішую ложечкою цукор.
– Ти знову розлила каву на блюдце і ти завжди його розливаєш, – сміється чоловік, – я спеціально зробив півчашки кави сьогодні, а ти все одно розлила. Як ти так умудряєшся?
Я ніби вперше це побачила. Потім згадала, що я дійсно його завжди розливаю, коли розмішую цукор. Потім, в кафе підмощую під чашку серветки, щоб було гарно, одним словом, все ускладнюю)
Задумалася, подивилася на чоловіка, на свої квітки на балконі, на небо і відповіла по-філософськи:
– Тому що я не терплю ніяких обмежень, навіть у чашці.
P.S. Врешті-решт, це правда. Я завжди розширюю свою зону комфорту.
Блюдце ж теж моє, я не заходжу на чужу територію і нікому не заважаю. То чому ж, по максимуму, не використовувати свою?)

#одні_інсайти #творити_свій_простір #innalukyanets

 

Венерина Мухоловка

Купили сину Венерину Мухоловку. Навіть, не так було… десь з рік тому він почав просити йому Венерину Мухоловку. Думала, жартує. Тобто, теоретично я знала, що є така рослина, десь там… далеко. Він періодично нагадує і просить. Я кажу: «Влад, це не кімнатна рослина, вона десь росте, Бог знає де, може в тропіках і їсть мух! Її не можна звідкись привезти і тримати вдома!» На що моя дитина сказала: «Можна, це вазон, я бачив в ютубі. Він живий, йому треба ловити мух. Я не хочу бути в кімнаті сам, кіт дуже незалежний: прийшов-пішов, а в мене буде жити жива Венерина Мухоловка!!!»
Я десять раз відмахнувся від його ідеї, думала щось наплутав. У вересні у нього був день народження, думаю заради розваги загуглю «Венерину Мухоловку». Коротше кажучи, дитина мала рацію. Я загуглила, замовила і купила. Вартує таке щастя біля трьохсот гривень. Прислали по Новій Пошті, як забирала, розкрила, то кілька людей підходили і запитували скільки коштує і де замовляла? Таким чином, я зрозуміла, що Венерина Мухоловка в тренді, так би мовити.
Спочатку з нею було весело гратися. Лоскотали її ротики-пащі олівцем і спостерігали як вони смішно закриваються, потім тиждень не відкривалися. Через тиждень помітили, що рослина ні на що не реагує, ні на олівець, ні на інші предмети. Я стресанула і сіла читати в гуглі «інструкцію» по догляду. Ну, як роблять всі жінки: спочатку ми зламаємо, а потім читаємо як треба було робити правильно. Читаю, читаю і розумію, що з живим котом нашим їй-Богу легше, ніж з Мухоловкою.
Значить, гратися з нею не можна нашими олівцями чи ще чимось, бо коли вона закриває свої роти-пащі, то вона витрачає багато енергії, у неї стрес і вона може загинути від виснаження.
Їй потрібні прямі сонячні промені 4 години в день і не більше!!! Інакше, вона стресує і гине, без них – теж саме. При цьому, сонячні промені не повинні нагрівати її коріння в горшку, бо вона знову стресує і гине, тому горшок має бути світлого кольору, щоб відбивати сонячні промені.
Мухи їй треба ловити, без них вона стресує, але вони мають бути живі, лоскотати її лапками і не частіше одного разу на десять днів, бо вона на одну мушку витрачає багато енергії. Після того, як вона вже відкриється і будуть залишки мухи, їх треба прибрати акуратно, щоб не занести їй бактерій, і вона, не дай Бог не стресанула і не загинула.
Ближче до зими вона впадає в сплячку, її не можна тривожити, не годувати її нічим, бо у неї немає енергії на ці процеси.
І от вся сім‘я рахує години, бігаємо по черзі закривати ролети, бо вже більше чотирьох годин сонце, пробуємо чи теплий горшок; гуляючи лісом стали помічати мух, ловити і везти їх своїй Мухоловці, дивитися за її настроєм, кольором і гостротою зубців…
Коротше кажучи, за жовтень ця Мухоловка так вимотала мене своїми примхами, що я все чекаю, коли вона вже засне і ми всі відпочинемо.
А хто не хоче заводити домашніх тварин, бо це накладно, повірте є рослини, після яких хочеться завести собаку, або морську свинку, або єнота-полоскуна, як варіант. Кіт – це просто щастя! Просте котяче щастя!)

Замітки про роботу з африканськими студентами. Частина 1.

Вони інші. Так мені говорили перед тим, як я починала з ними працювати. Вони просто інші. Вчора провела черговий psychology class з нашими африканськими студентами. Я думала, проблеми можуть виникнути лише з психологічною термінологією на англійській мові: трактування, розуміння. Це само собою. Дійшли до психіки і свідомості. Зупиняємося на трьох рівнях психіки по Фрейду. Мені здавалося Фрейда знають або чули всі) А тут запитання: «А хто такий Фрейд і що він зробив?». Це значить, що европейські вчені не зовсім входили в коло їх вивчення. Пояснюю і пояснюю три рівня психіки. Добре, що метафоричні прийоми моя так би мовити «сильна сторона»). Наводжу приклад будинку: підвал – несвідоме, куди психіка ховає наші неприємні спогади, тривоги, травми тощо; перший поверх – підсвідоме, зв‘язуючий ланцюг між несвідомим і свідомим; дах, чердак – свідоме, ми все звідти бачимо, контролюємо, розуміємо. Ви зрозуміли мене? – Yes, unconsciousness is inactive, but inside us. (Несвідоме неактивне, але всередині нас). Ну, можна і так сказати, але час від часу воно вилазить з підвалу. Всі шестеро ствердно кивають темношкірими головами. It’s ok.
Розповідаю далі грецький міф про Психею і Амура. Завжди розповідаю цей міф нашим студентам, слухають затамувавши подих. Африканські студенти також. Проблема одна: вони не знають грецькоі міфології. Прийшлося спрощувати: Амура замінили на Ерос (добре, що у Бога два імені, а Ерос точно зрозуміліший)), Психея (психіка, псюхе, душа) – теж розібралися, Афродіта – просто мати Ероса. Мінотаврів на монстрів, про циклопів вони чули, підземне царство Аїда замінили на царство мертвих і царство живих. А далі, вони нічим не відрізнялися від наших українських студентів. Вони слухали казку-міф як діти, сівши в рядочок, затамувавши подих, підказуючи один одному незрозумілі слова і все чекаючи, чим же закінчиться легенда про Бога Ероса і звичайну смертну дівчину Психею.
Завершуючи міф я кажу: «Для древніх греків, ця історія кохання є прикладом того, як справжня любов робить людей і їх душі безсмертними!»
Вони сидять деякий час мовчки, думають, і тут питання:
– It’s in your Christianity?
– Ні, Дереку, це скрізь, де є люди з душею, незалежно від релігії.
– Oh! It’s ok!))

P.S. Вони завжди питають як у мене справи і бажають гарного дня. Але, для себе зробила висновок, що треба почитати про африканську культуру, міфологію і релігію.

#психологія_англійською #чну #творити_свій_простір #innalukyanets

Замітки про роботу з африканськими студентами. Частина 2

Домашнім завданням було зробити презентації про чотирьох відомих психологів і їх напрями в психологічній науці. Сьогодні я слухала про Зігмунда Фрейда, Віктора Франкла, Абрахама Маслоу і Антоніно Менегетті. Ім було важко: нові імена, нові слова, нові терміни. Найлегше засвоїлась піраміда Маслоу, найважче – уявлення про сучасну онтопсихологію Менегетті. Найдовше обговорювали логотерапію Франкла. Застопорилися на серйозних словах Holocaust survivor, вони не чули про голокост. Підняла цілий пласт історичних подій для пояснення: Друга світова війна, знищення євреїв, концентраційні табори. Переходимо до Віктора Франкла, єврея, котрий перебував у концтаборі, вижив, після цього написав книгу, котра стала бестселером, книгу, котру must have to read кожному незалежно від професіі: «Людина в пошуках сенсу». Найскладніше, на думку автора, знайти у житті сенс і треба мужність, щоб його шукати. Дуже серйозні речі, мені хочеться, щоб вони зрозуміли. Переходимо до прикладного аспекту: «Розкажіть мені у чому ваш сенс життя, для чого ви живете?» – запитую. Запитую про їх вік.
Лемін: «Мені 26, мій сенс життя в тому, щоб допомагати людям. Я хочу повернутися додому, в свою країну і бути корисним.»
Муххамед: «Мені також 26, я хочу бути успішним!»
– Успішним? Це як?
– Успішним – це мати можливість допомагати людям в своїй країні.
Круто, як на мене. Вперше чую таке визначення успішності, у наших студентів інше.
Наймолодший Дерек свій сенс життя бачить поки що в закінченні ВУЗу, а потім буде думати над наступним його сенсом. І тут Дерек повертається до мене і запитує:
– А вам скільки років?
Ламін робить великі круглі очі, махає руками:
– Ти що! Жінок не можна запитувати скільки ім років!!!)
Дерек наймолодший, він важко жартує. Він також робить великі круглі очі і каже:
– Вона ж психолог, її можна запитувати. Вона минулого разу сама сказала, що можна говорити про все. То скільки вам років?
Кажу:
– Ламін, мене дійсно можна запитувати) no problem, я скажу. Мені 42. І мій сенс життя…
– Oh! Цього не може бути! – Черга Муххамеда робити великі круглі очі. – Ми думали вам 22!!!
Оу, хлопці, після такого компліменту мій сенс життя вже не має значення)))

 

#складні_речі_простими_словами #психологія_англійською #африканські_студенти #творити_свій_простір #innalukyanets

Хліб зі смородиновим варенням

Колись давно-давно, я вчилася на ін.язі. Вступила туди з районного центру, була в одній із найсильніших груп. Нами, кількома сільськими дітьми, розбавили випускників найсильніших міських шкіл, що були в групі. Вчитися було важко. Дуже. Жили в гуртожитку. 90ті роки. Ніхто нікому не потрібен. Викладачі дуже вимогливі, часом жорсткі. Не було мобільних з камерами, не було ксероксів, не вистачало підручників. Ми переписували величезні кіпи завдань під копірку один в одного, вручну, допізна. Потім приходили в гуртожиток, встигли – поїли, не встигли – ні і робити домашні завдання. Колоквіуми вчили ночами. З каструльками кави, носили їх з блоку в блок)
Ніхто ніколи не запитував: як ми, як нам. Батьки далеко, один із найдальніших районів області Христинівка, туди дизелем їхати 6 год. Так і їздили, в п‘ятницю туди, в неділю зранку – назад.
І ось був у нас предмет «психологія». І приходить якось викладачка на лекцію, а потік тоді був великий, близько ста осіб. І вона запитує: «Як ви себе почуваєте? Що ви їсте зранку? Особливо ті, що в гуртожитку? Ви встигаєте поїсти? Ви висипаєтеся?»
Я думала мені почулося) Ніхто ніколи таке не запитував.
Пройшло двадцять з хвостиком років, а я й досі пам‘ятаю оцей один фрагмент турботи про нас. Просто людський фактор.
Тоді вона дала нам пораду: «Навіть, якщо не встигаєте поснідати добре, обов‘язково випийте чорного чаю з цукром і намастіть собі хліб смородиновим варенням. Завжди тримайте смородинове варення. Якщо ви хоч так поїсте, то вам вистачить сили на пари!»
Я вже вдруге завідую кафедрою, де вона працює. Вона знає цю мою історію, я вже розповідала її колективу не раз.
І я й досі час від часу намащую собі хліб смородиновим варенням, правда частіше з кавою, і (це вже плацебо ефект) точно знаю, що у мене вистачить сил на весь день!

Синдром білки в колесі або Закон Парето

Вже досить давно існує такий собі принцип або закон Парето, також відомий як правило 80/20, яке стверджує, що для багатьох явищ 80 відсотків наслідків спричинені 20 відсотками причин. Ця ідея знайшла застосування у багатьох галузях. Наприклад, 20 % злочинців скоюють 80 % злочинів, 20 % відсотків водіїв створюють 80 % аварій, 20 % покупців дають 80 % прибутків тощо.
Це правило розповсюджується і на ефективність результату праці. Іншими словами, 20% прикладених зусиль дають 80% ефективності. І навпаки. Тобто правило: чим більше трудишся, тим більше будеш мати не працює. Результат будуть давати лише 20% затрачених зусиль, решта – мають нульову продуктивність або навіть «мінус». От такий існує дисбаланс. Тобто, звичний управлінський підхід керівників пострадянської системи: «ви маєте сидіти на робочому місці і щось робити» показує неефективність такого підходу. Важливо не «щось» робити, а як робити. 20% затрачених зусиль мають бути продуманими для того, що була максимальна ефективність.
Покоління нових лідерів давно живуть і жили за такими принципами. Всім відома фраза Стіва Джобса: «Потрібно працювати не 24 години на добу, а головою», якраз відображає принцип Парето.
Про це свідчить і один із законів термодинаміки. Взагалі Всесвіт прагне до хаосу, до ентропії. Ми намагаємося ввести все в систему, зазвичай замкнуту. Чим більше зусиль ми прикладаємо, тим більша ентропія. Тому що, коли ми робимо багато рухів, виділяється більше теплової енергії, відповідно рух молекул посилюється і хаос стає ще більшим. Недарма філософські притчі говорять, що спішити треба в рідкісних випадках, а коди щось трапляється вам незрозуміле або всього багато одночасно, то треба заспокоїтися, сісти і затихнути. Для того, щоб хаос, пил сам собою осів і тоді побачити, що можна зробити для цієї ситуації кількома рухами. 20% зусиль.
Знаєте, в нашій психологічній практиці, часто зустрічаються люди, які багато працюють, а якихось видимих результатів немає. Просиш зобразити себе схематично, а там білка в колесі. Вона ж трудяжка. Вона постійно біжить, затрачає не 80%, а всі 100% своїх зусиль, а ефективність нульова, або мінусова. Бо, колесо стоїть на місці. Згадується анекдот на цю тему: «Жінка чоловікові скаржиться:
– Я цілий день кручусь як дура в колесі!
Чоловік поправляє: «Білка!»
А вона відповідає:
– Ні, дура! Бо в білки хоч шуба є!»
З пісні слів не викинеш або правда як вона є. Простими словами про серйозні речі.
Тому, коли людина хвалиться, що вона працює до пізньої ночі щодня або й на вихідних і все на ній – до реальної результативності праці – це ніякого відношення не має. Це говорить про її комплекси меншовартості і єдину можливість заявити всім про свою значимість. Або гординя: «якщо не я, то хто?!»
Не варто бути скрізь і всюди і робити все, варто подумати про мінімум рухів в 20% і отримати максимум ефективності від своєї праці.

Психологічне насилля – обезцінювання

Обезцінювання – масова, поширена тенденція нашого суспільства. У нас не люблять успішних людей. Навіть, не так. У нас не люблять чужі успіхи. Будь-які.
Багатьом дівчатам знайомий приклад, коли тобі під тридцять, немає сім‘і, тобі це болить, але життя йде своїм чередом. Ти робиш успіхи на роботі, гарно виглядаєш, багато друзів, все класно. Реалізуєш успішно черговий проект на роботі або отримуєш підвищення, зустрічаєш когось із знайомих, спілкуєшся, з блиском в очах і захопленням розповідаєш про свої успіхи, тебе слухають, а потім: «Ну, да, це добре… а як з особистим життям? Вже є хтось? Пора ж вже й дітей заводить!»
І раз! Ти з абсолютно щасливої, задоволеної життям людини перетворюєшся на невдаху, котра нічого не досягла. Бо, головного ж не зробила.

Прикладів таких велика кількість.
– Мам, я спустився з американської гірки, оттакеноі висоти, мені всі дорослі аплодували, – щасливо розповідає десятирічний хлопець. – Да? І що? З неї всі спускаються…
– Я захистила кандидатську дисертацію! – Ой, зараз всі захищають, кому не лінь, аби гроші були…
– Мені чоловік подарував неймовірну сукню блакитного кольору!!! – Цей колір не в моді цього сезону, мабуть минулорічна колекція, по знижках…

Але, зазвичай б‘ють по найболючішому: неможливості народити дитину, проблемами з чоловіком, батьками, особистісними негараздами тощо. І від однієї такої невинної, на перший погляд, фрази у людини все опускається, падає настрій, самооцінка, день змінює колір на чорно-білий і життя здається лише сутінками.
В народі це називається «заздрощами» або «жабою» у психологіі «обезцінюванням». Більше того, це форма психологічного насилля, яка дає можливість підвищити свою самооцінку за рахунок інших.
Для тих людей, котрі це роблять, це своєрідна форма психологічного захисту. У них самих самооцінка низька, вони бояться, що на фоні успіхів інших вони знеціняться ще більше, розвиватися, рухатися вперед не можуть, не хочуть, не вміють, єдиний варіант – принизити, обезцінити успіхи іншої людини і зберегти своє Его, себе, іншими словами.

Насправді, дуже токсичні люди, котрі несуть лише негатив і забирають енергію в інших.
Якщо є можливість дистанціюватися від такого спілкування – це найкращий варіант. Гірше, коли такий керівник, бо тоді всі успіхи підлеглих викидаються як сміття на смітник. Помітила, що в таких колективах часто змінюються кадри, звільняються люди і така «хвора» атмосфера. Тобто, люди реально багато хворіють. І ще там травм багато, організм ніби спеціально сам зупиняється . Бо, на смітник не хоче, а як рухатися далі – не знає. От робить такі собі паузи.
Ще погано, коли таке роблять батьки. Це теж масово. З батьківським обезцінюванням все складно, там емоційні зв‘язки-залежності, але все-одно можливо.

Так, от до чого я веду. Якщо вас обезцінюють, значить ви є загрозою для самопочуття цієї людини, бо їй, насправді, погано. Вона нещаслива, у неї внутрішній страх власної неспроможності і невдалості. Вона так маскується.
Якщо вас чіпає чуже обезцінювання – значить у вас також є уразливі моменти. Треба проаналізувати всі свої емоціі, страхи. І чому це для вас важливо – думка іншої людини?
Шукайте опору в собі, якщо вам щось приносить радість – радійте, не давайте нікому цю радість зіпсувати. Шануйте і плекайте свої досягнення, свої почуття, свої погляди, свої цінності.
І фільтруйте своє оточення. Якщо немає можливості дистанціюватися – ігноруйте сказане ними.
І як казав сер Вінстон Черчилль —
Хай жодне слово, що летить на вашу адресу, не змінює вашої думки про себе.

Жіноча тривожність

Тепер про тривожність. Теж нашу дівчачо-жіночу тривожність. Не про оту ситуативну, що щось трапилося, злякалися і переживаємо. Ні, про базальну або постійну. Я не буду давати науковий глибинний аналіз цієї проблеми, всі мої публікації є у вільному доступі на Google Academy і дві дисертації також доступні. Колегам можуть бути цікавішими ті тексти.
Тут більш простими словами про складні речі. Базальна тривога – та, яка майже постійно присутня у жінок. «Ой, щось має статися! Ой, не може бути так добре! Ой, не смійся так голосно, бо будеш плакати! Ой, а раптом ….» Ряд безкінечний.

Цікавий момент в тому, що у чоловіків майже не буває високого рівня тривожності. Це не мої дослідження, я їх знайшла у колег-науковців. Але, я майже років 10 проводжу зі студентами тестові методики на тривожність, у всіх дівчат – середній, високий, у хлопців – низький, середній. Бувають одиничні випадки навпаки, але одиничні.
Проводила з вчителями – у жінок – середній, високий.
Значить, все-таки жінки, цікаво, Да?
Моя подруга приїхала колись з Америки і каже: «А ти знаєш, що це лише у слов’янських жінок така тривожність, у західних немає, там все спокійніше.»
Стало ще цікавіше.
Перечитавши масу літератури знаходжу дуже цікаве пояснення. Мені воно, як то кажуть, лягло. Бо, я його бачу скрізь.
Якщо взяти нашу історію, то фактично не було жодного покоління зі стабільним життям. Спокійним, стабільним. Про розквіт мова навіть не йде. У нас були війни, революції, розкуркулення, голодомори, війни, репресії, кризи, революції, війни. Візьміть хоча б останні сто років, можете взяти двісті, захопивши ще й кріпосне право. Як весь цей період почувала себе жінка? Котра народжувала дітей, відправляла чоловіка на війну, важко працювала, сама піднімала дітей, лікувала їх, шукала ім їжу, зігрівала, рятувала тощо. Я не думаю, що ім було знайоме поняття релаксу чи спокою. А ми з вами – доньки цих матерів, бабусь, прабабусь. Тривога за виживання передається на всіх генно-несвідомих рівнях. Інстинкт самозбереження, інстинкт продовження роду є значним, у жінок особливо. Ми виношуємо і народжуємо. Чому під час війн завжди більша народжуваність? Інстинкти відчувають загрозу і включається механізм самозбереження. Таким чином, людство вберігає себе від самознищення.
Трохи відволіклись. Але ж від цього нікуди не втечеш. Можливо тому, ми й досі так любимо курорти, де «все включено» і над нами всі посміюються, та й ми також? Бо, коли є їжа в достатку, наше несвідоме з інстинктами самозбереження заспокоюється: все добре, ми живемо. І наша жіноча тривожність затихає на таких відпочинках: виживемо, можна розслабитися.
Хоча, не завжди. Мені здається, лише наша слав‘янська жінка тягне на курот мішок ліків, а коли з дитиною, то два. Бо, те, що є медична страховка, що скрізь люди і все буде добре, на наших жінок не діє. Тривога, що щось станеться і ти сама маєш з цим впоратися залишається. Ну, і що приховувати, ми всі лікарі, особливо ті, у кого діти. Жоден європейський терапевт не зробить такі точні призначення як наша жінка, особливо мама. Бо, ми не довіряємо нікому. Ми тривожимось.

Пам‘ятаю, як моя подруга лише починала жити в Америці, її батьки по скайпу просили показати, що у неї в холодильнику. І коли вони бачили, що він пустий, там лише йогурт, у них була паніка. Переконання, що внизу цілодобовий супермаркет і що, зараз все можна купити, не спрацьовували. Холодильник має бути повний, тоді спокійно. Інакше, тривожимось.

Ми ще так і не навчилися відпускати своїх дітей спокійно гуляти без «одягни шапку, куди ти йдеш, з ким, ти в цьому замерзнеш, тобі в цьому буде жарко, це не їж, то не пий і т.д», бо тривога поколінь наших жінок ще й досі в нас сидить. І хтозна скільки буде сидіти.
Якщо все навколо добре, жінка придумає собі тривогу.

Пам‘ятаю, як ще я вчилася у школі і постійно лякали людей кінцем світу, армагедоном, таким страшним словом. У нас була сусідка, котра щоразу збирала всі свої кришталі в мішок (а там було що збирати) і заносила у підвал. Через три дні фальшивої тривоги, виймала. Так, разів п‘ять. І переживала страшенно. Я тільки тепер задумалася, ну, от якби реально Армагедон? От вижила б вона і що далі? Зруйнована планета: вилазить з підвалу вона і мішок з кришталем. Як ото з мультфільму: робот Воллі і тарган, і маса сміття) а у неї кришталь.

Але! Головне це розуміти і зміщувати акценти тривоги з наших близьких на саму тривогу. Розуміти, що так ми влаштовані, нічого поганого не трапиться, якщо ми не будемо туди спрямовувати всю нашу невротичну жіночу енергію. Врешті решт, якщо щось і має бути, то від того, що ми переживаємо, меншим воно не стане.

І тривога сама по собі не дівається. Вона нейтралізується діями, активністю. Щось треба робити, переключатися. Моя тривога виливається у в‘язання і гарні светри з аранами; можна малювати, писати, вишивати, прибирати, все що завгодно. Аби прибрати себе від об‘єкта нашої тривоги. Сьогоднішня тенденція до йоги і медитації – взагалі прекрасна річ. Одним словом, робимо все, щоб ми себе добре почували, бо самопочуття наступного покоління залежить від нас сьогодні.

#рік_досягнень #нотатки_психолога #творити_свій_простір #innalukyanets