Церква

Мене завжди вабила церква і її життя. Колись, я навіть хотіла попроситися пожити в монастирі, хоч кілька днів, щоб відчути специфіку життя монахинь. Хоча, цей експеримент ще може й буде втілений у життя.

Зараз живу біля церкви і таке враження, що відчуваємо одна одну. Я щодня проходжу повз, відпочиваю на лавочках біля неї, ввечері п‘ю чай на балконі і милуюся її куполами і дзвіницею. Вона знає, що гарна. Особливо вночі. Їй зробили сучасну підсвітку і вона у нічному небі ніби ангел. А якось світло погасло на всій лінії і церква потонула в темряві. І все-одно була гарна у сяйві нічного місяця.

Мені здається, що деколи люди їй заважають. Їй добре, коли така помірна метушня. Коли зранку відчиняються двері, жіночки миють підлогу, стелять коврики, починається вранішня служба, потім, в такому ж темпі – вечірня. Знову вимивається підлога, застеляються килимки і вона зачиняється на сон.

Їй було важко на Великдень. Священники почали жваво бігати ще з суботнього рання, підганяти-відганяти машини, святити паски (раніше вона такого не бачила в суботу зранку) і так цілу добу. Вночі дзвонили в її дзвони кілька разів, всю ніч була служба і метушня до кінця неділі. В понеділок зранку знову підганяли-відганяли священники машини, легкових було замало, пішли буси; а потім, все скінчилося, стихло і вона знову поринула в своє спокійне церковне життя. Яке їй імпонує більше. А може то моя проекція на неї.

Вона знову прокидається вранці, дихає чистими підлогами, слухає людські молитви і ввечері ми п‘ємо з нею чай. Вона підморгує мені сяйвом куполів, переливом і передзвоном дзвіниць і каже: «Нікому не вір! Живи в своєму ритмі і ти зрозумієш, що життя прекрасне!»

Жіночність

Сидить у столовій, недалеко від нас, пара. 70 +. Вона і він. Я постійно бачу в анфас її і захоплююся. Можливо вона була на керівних посадах, а , можливо, вчителька. Вона настільки жіночна у свої 70 +, що хочеться дивитися і насолоджуватися. Об‘єктивна реальність – зморшки, сиве волосся, пігментація; старість, одним словом. Але, є ще якась реальність. Інша. Де це все втрачає свою сутність. У неї гарно і просто причесане волосся. Вона змінює буси щодня! Під кофточку. Буси з натурального каменю: рожеві, сині, бордові – виблискують всіма своїми гранями. І персні на пальцях. Знаєте, так, як зараз модно. Молодь носить прості срібні на всіх пальцях або вибірково. У неї – на вказівному і менший – на мізинчику. Це так стильно – ніби вона з оцього нового покоління Y, але, ніби говорить: «у мене стільки досвіду і років, що у простеньке кільце не вміститься, тому потрібні персні».

Я дивлюся на неї, любуюся і думаю: де ж вони беруть енергію?  Щоб постійно прикрашати себе теж потрібні сили і натхнення. Сьогодні дівчата спрощують все: максимум – футболка і джинси, бо немає часу і так зручно. Насправді, немає енергії. Немає сил придумувати прикраси, підбирати під кофточки  і отримувати від цього насолоду.

І от що дивно, око не падає на молодість, яка навколо в джинсах і футболках. А от на жінку 70 + падає, бо там така жіночність і шарм, і атмосфера, яку рідко зараз відчуваєш.

Ще раз переконуюся, що жіночність не залежить від віку. Це просто особлива атмосфера Жінки.

P.S. Замітьте, я ніде не сказала «бабуся», язик не повертається))

Ілюзія “темної конячки”

Сьогодні тільки ледачий не писав про перший тур виборів і феномен Зеленського. Ну, я теж не ледача, то певне своє бачення ситуації таки сформулюю)

Хто голосував за Зеленського? Є вже маса експертних думок, про три категорії виборців тощо. Я, думаю, загалом дві:  частина людей голосували проти діючого Президента України і частина за Зеленського.

Чому  «проти» пояснювати не треба: корупційні скандали, бізнеси на війні, мільйонні зарплати наверху і мізерне виживання внизу, постійні збирання на лікування дітей/дорослих, онко ходить країною як грип, люди рятують одне одного своїми копійками, в’яжуть рукавиці на фронт, роблять закрутки для хлопців як для власних синів і всі все розуміють тепер…

Великий розрив між владою і народом, втім, як завжди. Винен і сам народ певною мірою. Коли хтось із владних структур, таки вибирається в село чи район подивитися як там живуть прості люди, швиденько латається той шматок дороги, котрий визначено для поїздки, ховаються всі неполадки, шикуються дітки у вишиванках з караваями, владні персони проводяться там, де все чисто і гладко, розповідають їм про свої досягнення, інколи наважаться якусь проблемку, деколи комп’ютер чи ще щось, тому владці повертаються до окремої своєї країни «Київ» і кажуть: не все так погано, нормально там люди живуть.

Люди втомилися. Втомилася людська психіка. Вона себе захищає на несвідомому рівні. Люди втомилися від трагедії з якою асоціюється Порошенко. Да, психіка хоче протилежного – комедії. Чому? Тому що «трагедія» асоціюється зі смертю, а «комедія» з життям. Наш інстинкт самозбереження завжди вибирає життя. Правда, в нашій ситуації – це вже виходить «трагікомедія».

Чому ще такий високий рейтинг Зеленського? Тому що «темна конячка». Якби він назвав зараз хоч якісь прізвища людей зі своєї команди, його рейтинги почали б падати. Незалежно від прізвищ. Просто «темна конячка» – це ореол ілюзії. І кожен зараз в цю ілюзію вкладає свій смисл, свої мрії, свої бачення. Кожен виборець уявляє щось своє: приємне, невизначене, але, обов’язково успішне. І, насправді, кожен, хто голосував за Зеленського десь підсвідомо мріє про те, щоб ще три неділі він нікого не називав і тримав цю ілюзію. Люди хочуть відновитися, людям потрібен ресурс для життя, ілюзії і мрії – це енергія. Зеленський зараз дає людям енергію. Думаю, це продуманий хід.

Ну, і не треба забувати, які покоління активізувалися і прийшли голосувати за Зеленського: X, Y, Z. Це покоління, які були досить індиферентні до політики, а тепер вони побачили «свою картинку» і активізувалися. Володимир Зеленський яскравий представник покоління Х : готовність до змін, нічого не бояться, можливість вибору, глобальна інформованість, технічна грамотність, індивідуалізм, прагнення вчитися, неформальність поглядів, пошук емоцій, прагматизм, надія лише на себе.  Представники Y – ще більше будуть підтримувати його, бо це покоління, яке буде гнітити система і старі погляди, де начальник ніколи не буде авторитетом, а скоріше Стів Джобс, котрий сам щось створив. «Ігрики» відкриті і довірливі, вони підуть за своїм, котрий теж «сам себе зробив». Народжені після 2000-х «зети» теж уже почали голосувати.  Вони прагматичні, навчаються всьому в YouTube і мислять картинками. Про асоціації двох кандидатів з конкретними картинками я вже писала вище.

Думаю, крім цих факторів, що я побачила є ще багато інших, що спрацювали комплексно на такі результати виборів.

Але є один незворотний і незупинний факт – на життєву арену країни заходять нові покоління.

Аеропорт

 

            Вона сиділа в кімнаті аеропорту, де її перевіряли поліцейські та співробітники  митниці.  Літак давно відлетів, можливо її відправлять наступним рейсом. Так нічого й не знайшли, вона була втомлена і виснажена. Вкотре її перепитували: чи не було операцій на серці, чи не ставили їй штучні металеві протези? Ні, ніколи. Жодної ніякої операції. Хіба…

        Вона не змогла пройти крізь рами в аеропорту. Вони пищали, вказуючи, що є якийсь заборонений предмет. Її перевірили всю. Зробили рентген. У районі серця було втручання. Так показав рентген. Вона точно знає, що ні. Ніколи не було нічого. І операцій не було ніяких. Ніколи. Вона здригнулася і замислилася. Пам‘ять зі швидкістю світла віднесла її на кілька років назад. Вона задумалася, що й не літала нікуди з тих пір, це був перший її самостійний відпочинок, який поки що не відбувся. 

             Вона згадала його. Де і коли він з‘явився? Та нізвідки. Вірніше, все логічно ніби. Владних, впливових чоловіків в її оточенні було багато. Коли займаєшся чоловічим бізнесом, то все зрозуміло. І коли ти живеш в цьому світі, то вже й не помічаєш, що це якась особливість. Їй вже здавалося, що всі навколо такі самі.

             Він був іншим. Багатим і владним як і всі в її оточенні, його бізнес процвітав. Але він був іншим. Живим і справжнім. Людина-настрій. Вони могли вечеряти в найдорожчому ресторані, а потім пити каву з вуличних автоматів, гуляючи містом, бо йому так хотілося. Вони могли провести відпустку на Балі або вікенд в Парижі, а потім: «Ти знаєш, так скучив за дідом!» Сідали в машину і над вечір вже були в засніжених Карпатах у розкиданому серед гір селі. Дід Василь жив одинаком у хатині, де ще топили грубку дровами і спали на лежанці. Як йому подобалося там поратися! Вона, ніби зараз, бачила, як він заходить з морозу в хату у кожусі  з оберемком дров,  щасливий, веселий, енергійний: «Ех, надворі красота!!! Мороз!» Завзято брався розтоплювати піч, потім робити їй чай з карпатської ромашки і чебрецю, розкидавши по підлозі смерекові гілки: «Щоб пахло!» 

            Вони вмощувалися на лежанці і слухали розповіді діда Василя, задоволеного тим, що є тепер слухачі для його історій. Вона не переставала дивуватися тому, як в ньому вживається все це. Серйозність і статусність, простота і щирість. Він був таким справжнім і глибоким, що в ньому можна було потонути. І вона потонула. В чужому морі. І була цим щаслива. А потім була вагітність. І вона знову була щаслива. І він. Допоки не зробили генетичний аналіз. Дитина мала бути з синдромом Дауна. Вона ще не вірила і залишала шанс на помилку. А він зник. Їй здавалося, що це сон. Він так не міг, вона не знала, що робити далі і як так сталося. Він зник у своїх справах закордоном, не відповідав на дзвінки, повідомлення. 

             Вона поїхала до діда Василя. Сильна, самостійна, впевнена в собі сучасна жінка, з тремором в руках і готовою щохвилини втратити свідомість, якщо він не повернеться. Цього ніхто не бачив зовні, але їй було достатньо того, що вона  відчувала це всередині. Коли вона з‘явилася на порозі, дід лише окинув поглядом: 

           – Вагітна?

           – Так.

           – Синдром Дауна?

          Вона дивилася на нього широкими очима і мовчала, ще слово і вона буде ридати і вити прямо тут, у цій хатині посеред карпатського лісу.

Дід мовчки зробив їй чаю з ромашкою і чебрецем і якось так по-батьківськи погладив її по голові, ніби маленьку дитину. Вона відчула його безпорадність. 

        – Розумієш, він у нас прийомний. Своїх не було. Хто його батьки не знаємо. Ти вже четверта у нього. У всіх теж саме. Така його генетика. Вирішувати тобі.

       Вона пережила пекло від власних страждань, тривог, сумнівів, не розуміння куди рухатися і навіщо. А потім стався викидень. Мабуть, дитина, бачачи страждання мами, вирішила її не турбувати і тихо піти самій. Діти хочуть бути бажаними. Небажані – завжди йдуть з дому, навіть з утроби. По-тихому не вийшло, її оперували. Ото й була їїі єдина операція в житті. Чому сьогодні її не пропустили рами аеропорту вона не знала.

          – Вибачте за незручності, ви полетите рейсом за годину, – повідомила їй дівчина з милою посмішкою.

         Вона летіла на Балі. Той самий готель, де колись були з ним. Вона думала, що все давно забуто і життя її вирує новими фарбами. Тільки тепер, вона зрозуміла, що «все» ніде не ділося, драма там і є, всередині неї, тільки прикрита новими фарбами і ілюзіями щасливого життя. І готель її підсвідоме обрало не просто так, а для того, щоб «закрити гештальт». Колись вона вичитала в психології цей термін і тільки тепер зрозуміла його значення. 

         Вона гуляла готелем згадуючи кожен спільний рух і подих тоді, кілька років тому. Драма, як жива рана піднялася доверху і боліла всіма відтінками. Вона багато плакала. Дуже. Здавалося, її розумів лише океан. Потім, сльози десь ділися і прийшов спокій і прийняття. Розуміння того, що це в її житті таки дійсно було і воно скінчилося. А потім прийшла радість. Вона дихала на повні груди, куталася в хвилі і сміялася від їх лоскоту. Вона відчула, що стала легка, немов метелик і рухлива як вітер.

          Поїздка додому трохи напружувала. Вона подумки підготувалася до всіх випробувань знову. Всі речі вона поклала на стрічку і тепер повільно підходила до рами. Дівчина-співробітниця махнула головою, що можна проходити. Вона дуже неспішно рухалася, але рама мовчала. Вже пройшовши весь контроль, забравши зі стрічки речі, вона оглянулася. 

          «Ти вільна!» – висвітилося на табло з рейсами. Вона засміялася дзвінким сміхом і підмогнула пухкенькому поліцейському, котрий відразу зашарівся і відвів погляд. 

      «Нарешті! Життя продовжується», – подумала вона і рушила до літака. До свого щасливого дому.

Трохи про політику

 

Вчора була запрошена на ефір у Експо ТВ як депутат міської ради VII скликання (2014 – 2015 р.р.) і людина, котра і зараз живе політичним життям. Так мені пояснили своє запрошення ведучі і я ім дуже вдячна. Про що говорили? Про ситуацію, котра склалася сьогодні у міській раді, про незбирання сесій, про неприйняття бюджету, про постійні колапси у місті і порівняльний аналіз.
Як на мене, то нічого дивного я не бачу, навпаки, все послідовно і логічно. Коли я вперше попала в депкорпус, то була здивована наявністю молодих людей до 30ти і більше, котрі ніде не працювали, не мали ніякого професійного досвіду, уявлення про роботу в колективі та й про колектив взагалі, про управлінську діяльність, про взаємодію з людьми, про комунікацію тощо. Ну, і мені було дивно на що вони живуть і так гарно виглядають. У наступній каденції ці люди знову приходять в депкорпус, показують свої нульові декларації і починають управляти містом. І тепер на питання: чому в місті таке робиться? – Відповідь: А що могло бути інакше? По-моєму все логічно. Це те ж саме, коли людину з вулиці привести в операційну, дати скальпель і сказати, щоб вирізала апендицит. Максимум, вона зможе зорієнтуватися, де він знаходиться і розрізати, людина не виживе, а ми всі будемо дивитися і дивуватися: «Ой, як же ж так вийшло?» А що могло бути інакше?
Хлопці загралися в політику. Дорослість і зрілість передбачає вміння брати на себе відповідальність, приймати рішення, адекватно розуміти ті зобов‘язання, які ви на себе берете погоджуючись або борючись за ті чи інші посади. Це дорослість. Це зрілість. Її немає.
Чому під час нашої каденції збиралися сесії, а тепер ні, хоча і тоді був конфлікт між міським головою і секретарем міськради?
Міський голова не має так багато повноважень як здається. Більшість питань вирішує міська рада. Міська рада сьогодні складається із багатьох політичних сил, як і під час нашої каденції. Сесії збираються тоді, коли міська рада є керованою секретарем міськради. Це його робота об‘єднати весь депутатський корпус. У нього є цілий відділ, котрий працює з депутатами, вони всіх обдзвонюють, вони вивчають хто де знаходиться і вони точно знають зберуться депутати на сесію чи ні. Депутатська діяльність здійснюється на громадських засадах, це додаткове навантаження до їхньої основної роботи (якщо вона є), тому ці всі нюанси мають враховуватися секретарем міськради. Взагалі, це людина, котра має володіти великим рівнем дипломатії, комунікаціі, індивідуальним підходом як до кожного депутата, так і до кожної фракції окремо. Якщо секретар міськради не може зібрати депутатів на сесію, значиь він не керує депутатським корпусом, тобто не справляється зі своїми обов‘язками. Результативність роботи нульова, а то й мінусова.
Власне, такий алгоритм роботи і у всьому. Підготовка до зими, а ми живемо в такому кліматичному поясі, що зима щороку, передбачає те ж саме. Міський голова взаємодіє з керівниками відповідних управлінь, КП тощо, визначаються рішення, котрі мають прийнятися по підготовці до зими, це все передається секретарю міськради і далі його завдання переконати, навести аргументи депкорпусу, що ці рішення мають бути прийняті. Що вони самі оптимальні і ефективні. Депутати вносять корективи, приймають рішення і ми з вами живемо в місті з почищеними тротуарами, дорогами, цілими електропроводами. Ми ж свою роботу робимо. Ходимо на неї (зараз добираємося з труднощами), платимо податки, чесно прийшли на вибори, проголосували і вибрали владу.
Це їхня робота.
Логіки в розпуску міськради я не бачу. Перевибори зараз дадуть точно такий же результат. Я прихильник еволюційного шляху розвитку. Останні вибори в ОТГ показали, що виборець змінюється, рівень самосвідомості зростає. І це дуже добре.
Про що ще говорили? Про важливу роль маленьких партій. Вони зажди знають свою цінність. Коли заходить велика політсила в будь-яку раду, вона рідко має свою більшість. Коли заходять дві великі, то вони ніколи не об‘єднуються. Кожен хоче до абсолютної влади дістатися сам. І от тоді настає золотий час маленьких фракцій, бо за їхню прихильність, готові обіцяти будь-які преференції, посади тощо. Дві-три людини в якісь фракції стають на вагу золота, бо саме вони роблять більшість в коаліції. Ну, і коли дві великі політсили конфліктують, то в цей час третя, маленька, завжди керує. Це ми бачили і в кількох скликаннях Парламенту, і зараз спостерігаємо в місті.
Ще мені мало зрозуміло, яке задоволення бути багатим в бідній країні, або їздити на лексусах по дорогах, яких немає.
Мені також мало зрозуміло мислення про «ввірвати» зараз або «точечне мислення». Таке, ніби останній день живуть. У багатьох є діти або будуть, і ім тут ходити поміж цими «наливайками» і «ларьочками», коли можна зробити красиве комфортне місто.
Мене радує, що сьогодні є активна молодь, котра розробляє стратегію розвитку міста Черкаси, це говорить про те, що все-таки є позитивна динаміка.
І коли раніше обирали «нові обличчя», то зараз вже розуміють, що нові не завжди кращі. Вони просто нові. Серед нових – потрібно також обирати, бо вони як і старі – різні.
Ще багато про що говорили, то треба дивитися ефір. На питання чи планує Аграрна партія брати участь у виборах? – Вона не просто планує, вона буде брати участь у місцевих виборах. Зараз ми на етапі формування команди, мої основні критерії вже зрозумілі: професіоналізм, компетентність, відповідальність, дорослість і зрілість. В політику мають приходити люди, котрі досягли певних вершин у своїй професіі, мають знання, енергію, бажання перенести свій професійний досвід зі свого локального рівня на більші масштаби: міста, області, країни.

P.S. І, думаю, бюджет до кінця січня таки буде прийтий. Все-таки вірю в зрілість певної частини депутатів, та й не вигідно нікому його не прийняти.

Про накопичення

Ви задумувалися колись скільки речей ви накопичуєте протягом життя? Мабуть, це помітно лише тоді, коли починається робитися капітальний ремонт або переїзд у інше житло. Тоді перебираються всі речі, коробочки, листівочки, статуеточки, сувенірчики і всякі-всякі «фіндіклюшечки» ( для дуже строгих критиків-редакторів, я не знаю чи існує таке слово, хай буде моїм авторським креативом на моїй сторінці. – прим.авт.))
У якийсь період життя я почала тяжіти до вишуканого мінімалізму. Це коли, ніби нічого й немає особливого, а тобі комфортно, бо все для життя є. Це розуміння прийшло пізніше, ближче до сорока.
Спочатку, я також любила шафки, полички, тумбочки. Вони постійно чимось заповнювалися, мені здавалося, що все-все дуже потрібно, тому прибивалися нові полички, робилися додаткові шафки, бо ще ось цю вазочку або ось цей канделябрчик потрібно обов‘язково купити і з ним буде гарно. І сувенірчики, котрі привозяться звідкись, все потрібно і гарно. Потім з‘явився фен-шуй. Це був новий тренд у пострадянському просторі, з‘явилися цілі фірми по наданню феншуйських послуг і той факт – є у вас гроші чи ні або як складається особисте життя – почало залежати від того у якому місці у вас висить дзеркало. Таке ніби портал в інший вимір – або витягує у вас все або притягує. Ажіотаж з феншуєм тоді набув великого масштабу, мама мені подарувала аж 5 книжок, щоб я розвивалася. Після прочитаних 5 томів, я запам‘ятала лише 2 речі: 1. Простір в квартирі має бути таким, щоб скрізь могла протікати енергія; 2. Вода. Вода – це також енергія і в домі має бути чиста циркуляція цієї енергії.
Я якось це все уявила, мені підійшло. З водою простіше. Спочатку купляла маленькі фонтанчики, вони медитативно дзюркочуть і постійна циркуляція свіжої води. Але, потім відмовилася, вони постійно ламалися. А поламана річ для мене гірше, ніж її відсутність. Бо, от оцю поламану енергію в домі я теж відчуваю. З акваріумом теж не склалося. Попадалися рибки-суїцидніки, вирішила, не ризикувати.
Але, у мене з‘явилися абсолютно прозорі вази і якщо у них квіти, то вода має бути постійно чистою. Дихається легше тоді.
А от простір квартири, щоб протікала енергія – це завжди складніше було. Позбутися коробок на шафах, під ліжками, в куточках і «однієї лижі на балконі»… Ну, якось так.
Коли переїхали в нову квартиру і вона була не зовсім готова, взяли з собою лише необхідне. Решту – по коробках і на дачу. І забули. Через рік находжу коробки і розумію, що ми без них прекрасно жили і так і плануємо.
Сьогодні зранку кладу цукровницю на поличку, а вона не поміщається?! Бо, виявляється, я вже купила ще чашечку, і ще, і ще… а до цього був простір там, я тепер скрізь бережу і залишаю простір.
А тепер уявіть, що ваше помешкання – це ви! А все, що ви накопичуєте – це емоціі (радість, піднесення, образи, злість, ненависть, страхи), психічні стани (стреси, депресії, фрустраціі), почуття, спогади, ілюзії, мрії тощо.
Всьому цьому має бути місце в вашому домі, але кожному своє і по розміру, і по-об‘єму, а щось таки потрібно викинути взагалі.
Бо, щоб помістилася нова чашка на полиці – якоїсь треба позбутися. Щоб не прибивати тисячу і одну полицю і тримати все в собі як цінний скарб. Легкість і енергія мають циркулювати, а щоб з‘явилося щось нове – для нього потрібне місце.

Двері

 

– Мамо, ти все ускладнюєш у житті, а я спрощую, – каже мені син сьогодні. – А знаєш, як я про це здогадався ?
– Як???
– По тому, як ти відчиняла двері (у торговому центрі, де двері відкриваються і вперед і назад). Ти відчиняла двері НА себе, а я ВІД себе!!! І ти завжди так робиш. Тож, я зробив висновок, що ти все ускладнюєш.
No comments…))
1. Я дійсно так відчиняю двері;
2. Я дійсно все ускладнюю;
3. Я дійсно постійно переконую себе, що цей світ не проти мене, а для мене)) але, по тому, як я відчиняю двері – над собою ще працювати і працювати))
P.S. Сьогодні два інсайти: таки дорослий син і Світ!)

#син_психолога #творити_свій_простір #innalukyanets

Зона комфорту в чашці кави

Сьогодні зранку п‘ю каву, перед цим розмішую ложечкою цукор.
– Ти знову розлила каву на блюдце і ти завжди його розливаєш, – сміється чоловік, – я спеціально зробив півчашки кави сьогодні, а ти все одно розлила. Як ти так умудряєшся?
Я ніби вперше це побачила. Потім згадала, що я дійсно його завжди розливаю, коли розмішую цукор. Потім, в кафе підмощую під чашку серветки, щоб було гарно, одним словом, все ускладнюю)
Задумалася, подивилася на чоловіка, на свої квітки на балконі, на небо і відповіла по-філософськи:
– Тому що я не терплю ніяких обмежень, навіть у чашці.
P.S. Врешті-решт, це правда. Я завжди розширюю свою зону комфорту.
Блюдце ж теж моє, я не заходжу на чужу територію і нікому не заважаю. То чому ж, по максимуму, не використовувати свою?)

#одні_інсайти #творити_свій_простір #innalukyanets

 

Венерина Мухоловка

Купили сину Венерину Мухоловку. Навіть, не так було… десь з рік тому він почав просити йому Венерину Мухоловку. Думала, жартує. Тобто, теоретично я знала, що є така рослина, десь там… далеко. Він періодично нагадує і просить. Я кажу: «Влад, це не кімнатна рослина, вона десь росте, Бог знає де, може в тропіках і їсть мух! Її не можна звідкись привезти і тримати вдома!» На що моя дитина сказала: «Можна, це вазон, я бачив в ютубі. Він живий, йому треба ловити мух. Я не хочу бути в кімнаті сам, кіт дуже незалежний: прийшов-пішов, а в мене буде жити жива Венерина Мухоловка!!!»
Я десять раз відмахнувся від його ідеї, думала щось наплутав. У вересні у нього був день народження, думаю заради розваги загуглю «Венерину Мухоловку». Коротше кажучи, дитина мала рацію. Я загуглила, замовила і купила. Вартує таке щастя біля трьохсот гривень. Прислали по Новій Пошті, як забирала, розкрила, то кілька людей підходили і запитували скільки коштує і де замовляла? Таким чином, я зрозуміла, що Венерина Мухоловка в тренді, так би мовити.
Спочатку з нею було весело гратися. Лоскотали її ротики-пащі олівцем і спостерігали як вони смішно закриваються, потім тиждень не відкривалися. Через тиждень помітили, що рослина ні на що не реагує, ні на олівець, ні на інші предмети. Я стресанула і сіла читати в гуглі «інструкцію» по догляду. Ну, як роблять всі жінки: спочатку ми зламаємо, а потім читаємо як треба було робити правильно. Читаю, читаю і розумію, що з живим котом нашим їй-Богу легше, ніж з Мухоловкою.
Значить, гратися з нею не можна нашими олівцями чи ще чимось, бо коли вона закриває свої роти-пащі, то вона витрачає багато енергії, у неї стрес і вона може загинути від виснаження.
Їй потрібні прямі сонячні промені 4 години в день і не більше!!! Інакше, вона стресує і гине, без них – теж саме. При цьому, сонячні промені не повинні нагрівати її коріння в горшку, бо вона знову стресує і гине, тому горшок має бути світлого кольору, щоб відбивати сонячні промені.
Мухи їй треба ловити, без них вона стресує, але вони мають бути живі, лоскотати її лапками і не частіше одного разу на десять днів, бо вона на одну мушку витрачає багато енергії. Після того, як вона вже відкриється і будуть залишки мухи, їх треба прибрати акуратно, щоб не занести їй бактерій, і вона, не дай Бог не стресанула і не загинула.
Ближче до зими вона впадає в сплячку, її не можна тривожити, не годувати її нічим, бо у неї немає енергії на ці процеси.
І от вся сім‘я рахує години, бігаємо по черзі закривати ролети, бо вже більше чотирьох годин сонце, пробуємо чи теплий горшок; гуляючи лісом стали помічати мух, ловити і везти їх своїй Мухоловці, дивитися за її настроєм, кольором і гостротою зубців…
Коротше кажучи, за жовтень ця Мухоловка так вимотала мене своїми примхами, що я все чекаю, коли вона вже засне і ми всі відпочинемо.
А хто не хоче заводити домашніх тварин, бо це накладно, повірте є рослини, після яких хочеться завести собаку, або морську свинку, або єнота-полоскуна, як варіант. Кіт – це просто щастя! Просте котяче щастя!)

Замітки про роботу з африканськими студентами. Частина 1.

Вони інші. Так мені говорили перед тим, як я починала з ними працювати. Вони просто інші. Вчора провела черговий psychology class з нашими африканськими студентами. Я думала, проблеми можуть виникнути лише з психологічною термінологією на англійській мові: трактування, розуміння. Це само собою. Дійшли до психіки і свідомості. Зупиняємося на трьох рівнях психіки по Фрейду. Мені здавалося Фрейда знають або чули всі) А тут запитання: «А хто такий Фрейд і що він зробив?». Це значить, що европейські вчені не зовсім входили в коло їх вивчення. Пояснюю і пояснюю три рівня психіки. Добре, що метафоричні прийоми моя так би мовити «сильна сторона»). Наводжу приклад будинку: підвал – несвідоме, куди психіка ховає наші неприємні спогади, тривоги, травми тощо; перший поверх – підсвідоме, зв‘язуючий ланцюг між несвідомим і свідомим; дах, чердак – свідоме, ми все звідти бачимо, контролюємо, розуміємо. Ви зрозуміли мене? – Yes, unconsciousness is inactive, but inside us. (Несвідоме неактивне, але всередині нас). Ну, можна і так сказати, але час від часу воно вилазить з підвалу. Всі шестеро ствердно кивають темношкірими головами. It’s ok.
Розповідаю далі грецький міф про Психею і Амура. Завжди розповідаю цей міф нашим студентам, слухають затамувавши подих. Африканські студенти також. Проблема одна: вони не знають грецькоі міфології. Прийшлося спрощувати: Амура замінили на Ерос (добре, що у Бога два імені, а Ерос точно зрозуміліший)), Психея (психіка, псюхе, душа) – теж розібралися, Афродіта – просто мати Ероса. Мінотаврів на монстрів, про циклопів вони чули, підземне царство Аїда замінили на царство мертвих і царство живих. А далі, вони нічим не відрізнялися від наших українських студентів. Вони слухали казку-міф як діти, сівши в рядочок, затамувавши подих, підказуючи один одному незрозумілі слова і все чекаючи, чим же закінчиться легенда про Бога Ероса і звичайну смертну дівчину Психею.
Завершуючи міф я кажу: «Для древніх греків, ця історія кохання є прикладом того, як справжня любов робить людей і їх душі безсмертними!»
Вони сидять деякий час мовчки, думають, і тут питання:
– It’s in your Christianity?
– Ні, Дереку, це скрізь, де є люди з душею, незалежно від релігії.
– Oh! It’s ok!))

P.S. Вони завжди питають як у мене справи і бажають гарного дня. Але, для себе зробила висновок, що треба почитати про африканську культуру, міфологію і релігію.

#психологія_англійською #чну #творити_свій_простір #innalukyanets