Аполлонами народжуються, Венерами стають

Сьогодні хочеться поговорити про нашу дівчачу-жіночу невпевненість у собі. От чоловіки відразу народжуються Аполлонами, в основному. І так все життя вони й аполлонять: не старіючи, не набираючи вагу, не кажучи нісенітницю, не маючи целюліту тощо.
У дівчат все по-іншому. І не лише з зовнішністю. З тим, що я «не впораюся, не зможу, не потягну, не така сильна, не така досконала, не така розумна, не така вродлива, не така струнка». Таких «не» маса і у кожноі свої.
Якась частина дівчат включається у боротьбу з собою, результати зазвичай є. Часто ненадовго. Я проти боротьби. Я за прийняття себе і проходження крізь. Це стосується і всіх страхів, що виникають. Страх публічного виступу, страх близьких стосунків, страх нової посади, страх зміни звичної обстановки…

Мені близька Хакамада: треба вмерти заздалегідь. Уявити найгірший варіант, що у вас ніколи нічого не вийде, прожити день з уявною поразкою, зрозуміти, що сонце все-одно встає щоранку, життя продовжиться. І проживши це – спокійно або неспокійно проходити крізь свій страх.
А потім завести собі таку умовну скриньку і колекціонувати свої успіхи. І хвалити себе. Постійно. І коли зовсім не в ресурсі, і самооцінка знову впала, можна відкрити свою умовну скриньку перерахувати свої успіхи і відчути, що не все так погано.

Я колись страшенно боялася літати літаками. І зараз боюся, але літаю. Ну, от такий у мене дискомфорт замкнутого простору. І я довгий час уникала будь-яких подорожей літаками. Я вже знаю звідки цей страх, де він взявся, і все таке інше. Але, поки він мені сильно не заважав, я його ігнорувала. Але, потім народився син. І я подумала, що я не зможу показати йому цей світ, бо я боюся. І він буде боятися. Дитина – це неабияка мотивація. Особливо для мене. Я наважилася полетіти літаком вперше в Париж. Щоб подивитися як я з цим всім впораюся. Чоловік поряд. Мені здавалося, що в літаку я вмирала тричі. Я робила все, що радять психологи в такому випадку: глибоко дихала животом, переключала увагу, думала про приємне і не говорила собі, що це не страшно. Страшно. Я так і казала собі: страшно. Але не смертельно. Від панічних атак не вмирають. Через них проходять.
Пам‘ятаю, як мені мало вірилося, що я можу бути в аеропорту де Голля в Парижі. Все було як на автоматі.
І вже сидячи в одній із паризьких кав‘ярень з величезними панорамними вікнами, дивлячись на паризькі вулички і попиваючи каву з круасаном, я нарешті зрозуміла, що я це зробила!
Я собі тоді сказала: «Інна – ти супермодчинка! Ти це зробила!!!»
І кинула в свою умовну скриньку умовну кульку-успіх. Бо, я успішно пройшла крізь свій страх.
З тих пір, я колекціоную свої перемоги і переможки для себе.

Я схильна до ризиків і авантюр, але я маю розуміти для чого це мені. Я, наприклад, не пригну з парашутом з літака, бо не знаю навіщо. Але, я приклала всі зусилля, щоб захистити докторську дисертацію, хоча ризиків там завжди багато і парашут міг не розкритися. Це, до речі, ще одна кулька-успіх в моїй скриньці. Вони складні можуть бути лише для мене, саме тому – вони мої.

Взагалі, наша невпевненість влаштовує багатьох. Вона має «вторинну» вигоду, як кажуть у психологіі. Для самої людини – можливість не брати на себе відповідальність і приймати рішення, бо «боюся, хворію, не зможу, не дозволяють, батьки\чоловік\діти будуть проти тощо. Чоловіків не завжди влаштовують жінки, що раптом стають стрункішими, розумнішими, вродливішими, активнішими. Бо, тоді потрібно щось змінювати у собі, напружуватися, доростати, а не хочеться. На роботі рідко радіють професіоналу-конкуренту, бо тоді стає видно хто є хто, а змінюватися знову не хочеться або вже не можеться. Близьке оточення втрачає свій вплив і не має можливості маніпулювати і т.д. Одним словом, наша невпевненість більш вигідна всім і навіть деколи нам самим.
З іншого боку, невпевненість, сумніви – це нормально для росту вперед і змін у собі. Самовпевненість – це вже ні, з такими людьми складно і жити, і дружити, і працювати. Бо, позиціонування «Я – класна, а ви – так собі» підходить не всім. Особливо тим, хто «так собі», тобто решті.
До речі, психологи знають, що манія величі і комплекс меншовартості – це дві сторони однієї медалі. Тобто, в основі мегаломаніі лежить меншовартість. Такий собі особливий механізм прояву.
Одним словом, завжди класним є баланс. Найкраща комунікація з людьми впевненими у собі. Там позиціонування таке: «Я – класна і ви – класні!»
Чули останнє інтерв‘ю Алли Пугачовоі у якійсь передачі:
«Мне в Инстаграмме пишут, что «она старуха!» Да, я старая! И я знаю это. Я проживаю каждый день как счастье. Для меня уже важно утром проснуться и прожить день. И радоваться.»
Впевненість. Прийняття себе. Комфорт. Гармонія. Щастя.
Бо, впевненість – це прийняття себе.
Але ж вона не народилася з цим, вона до цього прийшла. Своїм шляхом.
Я раджу свій, зі свого особистого і професійного досвіду. Це Аполлонами народжуються, а Венерами стають. І кожна Венера має мати свою скриньку з своїми, тільки їй відомими успіхами.

#психологія_жінки #творити_свій_простір #innalukyanets

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *