Аеропорт

 

            Вона сиділа в кімнаті аеропорту, де її перевіряли поліцейські та співробітники  митниці.  Літак давно відлетів, можливо її відправлять наступним рейсом. Так нічого й не знайшли, вона була втомлена і виснажена. Вкотре її перепитували: чи не було операцій на серці, чи не ставили їй штучні металеві протези? Ні, ніколи. Жодної ніякої операції. Хіба…

        Вона не змогла пройти крізь рами в аеропорту. Вони пищали, вказуючи, що є якийсь заборонений предмет. Її перевірили всю. Зробили рентген. У районі серця було втручання. Так показав рентген. Вона точно знає, що ні. Ніколи не було нічого. І операцій не було ніяких. Ніколи. Вона здригнулася і замислилася. Пам‘ять зі швидкістю світла віднесла її на кілька років назад. Вона задумалася, що й не літала нікуди з тих пір, це був перший її самостійний відпочинок, який поки що не відбувся. 

             Вона згадала його. Де і коли він з‘явився? Та нізвідки. Вірніше, все логічно ніби. Владних, впливових чоловіків в її оточенні було багато. Коли займаєшся чоловічим бізнесом, то все зрозуміло. І коли ти живеш в цьому світі, то вже й не помічаєш, що це якась особливість. Їй вже здавалося, що всі навколо такі самі.

             Він був іншим. Багатим і владним як і всі в її оточенні, його бізнес процвітав. Але він був іншим. Живим і справжнім. Людина-настрій. Вони могли вечеряти в найдорожчому ресторані, а потім пити каву з вуличних автоматів, гуляючи містом, бо йому так хотілося. Вони могли провести відпустку на Балі або вікенд в Парижі, а потім: «Ти знаєш, так скучив за дідом!» Сідали в машину і над вечір вже були в засніжених Карпатах у розкиданому серед гір селі. Дід Василь жив одинаком у хатині, де ще топили грубку дровами і спали на лежанці. Як йому подобалося там поратися! Вона, ніби зараз, бачила, як він заходить з морозу в хату у кожусі  з оберемком дров,  щасливий, веселий, енергійний: «Ех, надворі красота!!! Мороз!» Завзято брався розтоплювати піч, потім робити їй чай з карпатської ромашки і чебрецю, розкидавши по підлозі смерекові гілки: «Щоб пахло!» 

            Вони вмощувалися на лежанці і слухали розповіді діда Василя, задоволеного тим, що є тепер слухачі для його історій. Вона не переставала дивуватися тому, як в ньому вживається все це. Серйозність і статусність, простота і щирість. Він був таким справжнім і глибоким, що в ньому можна було потонути. І вона потонула. В чужому морі. І була цим щаслива. А потім була вагітність. І вона знову була щаслива. І він. Допоки не зробили генетичний аналіз. Дитина мала бути з синдромом Дауна. Вона ще не вірила і залишала шанс на помилку. А він зник. Їй здавалося, що це сон. Він так не міг, вона не знала, що робити далі і як так сталося. Він зник у своїх справах закордоном, не відповідав на дзвінки, повідомлення. 

             Вона поїхала до діда Василя. Сильна, самостійна, впевнена в собі сучасна жінка, з тремором в руках і готовою щохвилини втратити свідомість, якщо він не повернеться. Цього ніхто не бачив зовні, але їй було достатньо того, що вона  відчувала це всередині. Коли вона з‘явилася на порозі, дід лише окинув поглядом: 

           – Вагітна?

           – Так.

           – Синдром Дауна?

          Вона дивилася на нього широкими очима і мовчала, ще слово і вона буде ридати і вити прямо тут, у цій хатині посеред карпатського лісу.

Дід мовчки зробив їй чаю з ромашкою і чебрецем і якось так по-батьківськи погладив її по голові, ніби маленьку дитину. Вона відчула його безпорадність. 

        – Розумієш, він у нас прийомний. Своїх не було. Хто його батьки не знаємо. Ти вже четверта у нього. У всіх теж саме. Така його генетика. Вирішувати тобі.

       Вона пережила пекло від власних страждань, тривог, сумнівів, не розуміння куди рухатися і навіщо. А потім стався викидень. Мабуть, дитина, бачачи страждання мами, вирішила її не турбувати і тихо піти самій. Діти хочуть бути бажаними. Небажані – завжди йдуть з дому, навіть з утроби. По-тихому не вийшло, її оперували. Ото й була їїі єдина операція в житті. Чому сьогодні її не пропустили рами аеропорту вона не знала.

          – Вибачте за незручності, ви полетите рейсом за годину, – повідомила їй дівчина з милою посмішкою.

         Вона летіла на Балі. Той самий готель, де колись були з ним. Вона думала, що все давно забуто і життя її вирує новими фарбами. Тільки тепер, вона зрозуміла, що «все» ніде не ділося, драма там і є, всередині неї, тільки прикрита новими фарбами і ілюзіями щасливого життя. І готель її підсвідоме обрало не просто так, а для того, щоб «закрити гештальт». Колись вона вичитала в психології цей термін і тільки тепер зрозуміла його значення. 

         Вона гуляла готелем згадуючи кожен спільний рух і подих тоді, кілька років тому. Драма, як жива рана піднялася доверху і боліла всіма відтінками. Вона багато плакала. Дуже. Здавалося, її розумів лише океан. Потім, сльози десь ділися і прийшов спокій і прийняття. Розуміння того, що це в її житті таки дійсно було і воно скінчилося. А потім прийшла радість. Вона дихала на повні груди, куталася в хвилі і сміялася від їх лоскоту. Вона відчула, що стала легка, немов метелик і рухлива як вітер.

          Поїздка додому трохи напружувала. Вона подумки підготувалася до всіх випробувань знову. Всі речі вона поклала на стрічку і тепер повільно підходила до рами. Дівчина-співробітниця махнула головою, що можна проходити. Вона дуже неспішно рухалася, але рама мовчала. Вже пройшовши весь контроль, забравши зі стрічки речі, вона оглянулася. 

          «Ти вільна!» – висвітилося на табло з рейсами. Вона засміялася дзвінким сміхом і підмогнула пухкенькому поліцейському, котрий відразу зашарівся і відвів погляд. 

      «Нарешті! Життя продовжується», – подумала вона і рушила до літака. До свого щасливого дому.

Трохи про політику

 

Вчора була запрошена на ефір у Експо ТВ як депутат міської ради VII скликання (2014 – 2015 р.р.) і людина, котра і зараз живе політичним життям. Так мені пояснили своє запрошення ведучі і я ім дуже вдячна. Про що говорили? Про ситуацію, котра склалася сьогодні у міській раді, про незбирання сесій, про неприйняття бюджету, про постійні колапси у місті і порівняльний аналіз.
Як на мене, то нічого дивного я не бачу, навпаки, все послідовно і логічно. Коли я вперше попала в депкорпус, то була здивована наявністю молодих людей до 30ти і більше, котрі ніде не працювали, не мали ніякого професійного досвіду, уявлення про роботу в колективі та й про колектив взагалі, про управлінську діяльність, про взаємодію з людьми, про комунікацію тощо. Ну, і мені було дивно на що вони живуть і так гарно виглядають. У наступній каденції ці люди знову приходять в депкорпус, показують свої нульові декларації і починають управляти містом. І тепер на питання: чому в місті таке робиться? – Відповідь: А що могло бути інакше? По-моєму все логічно. Це те ж саме, коли людину з вулиці привести в операційну, дати скальпель і сказати, щоб вирізала апендицит. Максимум, вона зможе зорієнтуватися, де він знаходиться і розрізати, людина не виживе, а ми всі будемо дивитися і дивуватися: «Ой, як же ж так вийшло?» А що могло бути інакше?
Хлопці загралися в політику. Дорослість і зрілість передбачає вміння брати на себе відповідальність, приймати рішення, адекватно розуміти ті зобов‘язання, які ви на себе берете погоджуючись або борючись за ті чи інші посади. Це дорослість. Це зрілість. Її немає.
Чому під час нашої каденції збиралися сесії, а тепер ні, хоча і тоді був конфлікт між міським головою і секретарем міськради?
Міський голова не має так багато повноважень як здається. Більшість питань вирішує міська рада. Міська рада сьогодні складається із багатьох політичних сил, як і під час нашої каденції. Сесії збираються тоді, коли міська рада є керованою секретарем міськради. Це його робота об‘єднати весь депутатський корпус. У нього є цілий відділ, котрий працює з депутатами, вони всіх обдзвонюють, вони вивчають хто де знаходиться і вони точно знають зберуться депутати на сесію чи ні. Депутатська діяльність здійснюється на громадських засадах, це додаткове навантаження до їхньої основної роботи (якщо вона є), тому ці всі нюанси мають враховуватися секретарем міськради. Взагалі, це людина, котра має володіти великим рівнем дипломатії, комунікаціі, індивідуальним підходом як до кожного депутата, так і до кожної фракції окремо. Якщо секретар міськради не може зібрати депутатів на сесію, значиь він не керує депутатським корпусом, тобто не справляється зі своїми обов‘язками. Результативність роботи нульова, а то й мінусова.
Власне, такий алгоритм роботи і у всьому. Підготовка до зими, а ми живемо в такому кліматичному поясі, що зима щороку, передбачає те ж саме. Міський голова взаємодіє з керівниками відповідних управлінь, КП тощо, визначаються рішення, котрі мають прийнятися по підготовці до зими, це все передається секретарю міськради і далі його завдання переконати, навести аргументи депкорпусу, що ці рішення мають бути прийняті. Що вони самі оптимальні і ефективні. Депутати вносять корективи, приймають рішення і ми з вами живемо в місті з почищеними тротуарами, дорогами, цілими електропроводами. Ми ж свою роботу робимо. Ходимо на неї (зараз добираємося з труднощами), платимо податки, чесно прийшли на вибори, проголосували і вибрали владу.
Це їхня робота.
Логіки в розпуску міськради я не бачу. Перевибори зараз дадуть точно такий же результат. Я прихильник еволюційного шляху розвитку. Останні вибори в ОТГ показали, що виборець змінюється, рівень самосвідомості зростає. І це дуже добре.
Про що ще говорили? Про важливу роль маленьких партій. Вони зажди знають свою цінність. Коли заходить велика політсила в будь-яку раду, вона рідко має свою більшість. Коли заходять дві великі, то вони ніколи не об‘єднуються. Кожен хоче до абсолютної влади дістатися сам. І от тоді настає золотий час маленьких фракцій, бо за їхню прихильність, готові обіцяти будь-які преференції, посади тощо. Дві-три людини в якісь фракції стають на вагу золота, бо саме вони роблять більшість в коаліції. Ну, і коли дві великі політсили конфліктують, то в цей час третя, маленька, завжди керує. Це ми бачили і в кількох скликаннях Парламенту, і зараз спостерігаємо в місті.
Ще мені мало зрозуміло, яке задоволення бути багатим в бідній країні, або їздити на лексусах по дорогах, яких немає.
Мені також мало зрозуміло мислення про «ввірвати» зараз або «точечне мислення». Таке, ніби останній день живуть. У багатьох є діти або будуть, і ім тут ходити поміж цими «наливайками» і «ларьочками», коли можна зробити красиве комфортне місто.
Мене радує, що сьогодні є активна молодь, котра розробляє стратегію розвитку міста Черкаси, це говорить про те, що все-таки є позитивна динаміка.
І коли раніше обирали «нові обличчя», то зараз вже розуміють, що нові не завжди кращі. Вони просто нові. Серед нових – потрібно також обирати, бо вони як і старі – різні.
Ще багато про що говорили, то треба дивитися ефір. На питання чи планує Аграрна партія брати участь у виборах? – Вона не просто планує, вона буде брати участь у місцевих виборах. Зараз ми на етапі формування команди, мої основні критерії вже зрозумілі: професіоналізм, компетентність, відповідальність, дорослість і зрілість. В політику мають приходити люди, котрі досягли певних вершин у своїй професіі, мають знання, енергію, бажання перенести свій професійний досвід зі свого локального рівня на більші масштаби: міста, області, країни.

P.S. І, думаю, бюджет до кінця січня таки буде прийтий. Все-таки вірю в зрілість певної частини депутатів, та й не вигідно нікому його не прийняти.